37. Урок танців: Магія ритму

​Бальна зала Гоґвортсу сьогодні нагадувала розчинену скриньку з коштовностями. 
Тисячі свічок парили під стелею, розливаючи м'яке бурштинове світло, яке відбивалося від начищеного до блиску паркету. 
Повітря було солодким від аромату хвої та магії, а легкий гул голосів студентів створював атмосферу передчуття чогось грандіозного.
​Терра стояла біля однієї з високих колон, схрестивши руки на грудях.
Її нова викладацька мантія з глибоким смарагдовим відливом трохи заважала рухам, але додавала впевненості. 
Вона була професором, але водночас випускницею, яка вперше йде на бал.
​ Терра сподівалася, що зможе просто поспостерігати за репетицією збоку, але Мінерва Макґонеґел мала інші плани.
​— Пари, будь ласка, стаємо в центр! — пролунав суворий, але урочистий голос директорки. 
— Професорко Гаріо, не стійте як статуя, ви також подаєте приклад своїм одногрупникам.
​Терра здригнулася. 
До неї миттєво підійшов один із випускників-грифіндорців — високий, широкоплечий хлопець з переможною посмішкою.
— Професоре, Ви виглядаєте самотньою. Дозвольте мені стати Вашим кавалером на цей вечір? — він простягнув руку, впевнений у своїй чарівності.
​Терра вже набрала повітря, щоб ввічливо відмовити, відчуваючи, як паніка підступає до горла — вона ж справді не вміла танцювати! 
Але раптом простір за її спиною ніби згустився.
​— У неї вже є партнер.
​Голос Драко прозвучав як удар об залізо. Холодний, владний, не терплячий заперечень. 
Він з'явився з тіні так раптово, що грифіндорець мимоволі відступив. 
Драко легко, одним впевненим рухом плеча, відсунув хлопця, стаючи між ним і Террою.
​Він виглядав бездоганно. 
Темний костюм, ідеально вкладене волосся і цей погляд сірих очей, який зараз належав тільки їй.
​— Драко, — прошепотіла вона, коли вони залишилися сам на сам посеред зали.
— Я забула попередити… я і танці — це речі несумісні. 
Я швидше викличу диявола, ніж зроблю три кроки вальсу.
​Він нахилився до її вуха, і вона відчула знайомий аромат м'яти та магії.
— Тобі пощастило, Террі. 
Я вчився танцювати раніше, ніж ходити. Просто довірся мені.
​Макґонеґел змахнула паличкою, і музика наповнила залу. 
Це був не просто вальс — це була магічна мелодія, що підіймала душі над землею.
​— Партнери, візьміться за руки!
​Драко простягнув долоню. 
Терра поклала свою руку в його — і світло свічок ніби спалахнуло яскравіше. Коли його пальці торкнулися її талії, по її тілу пробіг електричний розряд. Він тримав її міцно, але водночас так обережно, ніби вона була зроблена з найтоншого кришталю.
​— Розслабся, — прошепотів він, дивлячись їй прямо в очі. Його рука на її спині була теплою, надійною. — Не дивися на ноги. Дивися на мене.
​І він повів.
​Це було схоже на політ. Драко рухався так плавно, що Терра раптом відчула, ніби сама музика підказує їй кроки. Один такт — вліво. Другий — поворот. Третій — ковзання по паркету. Вона не наступила йому на ногу. Вона не спіткнулася. Навпаки, вона відчула дивну невагомість.
​— Ти… ти справді чарівник, — видихнула вона, затамувавши подих.
​— Я просто знаю, чого хочу, — він посміхнувся своєю фірмовою, трохи зухвалою посмішкою. 
— А хочу я, щоб цей танець не закінчувався ніколи. Ти ідеально вписуєшся в мої руки, Террі.
​Вона відчула, як щоки палахкотять. Навколо них кружляли інші пари, але для Терри вони перетворилися на розмиті плями кольору. 
Залишився тільки ритм серця Драко під її долонею і прохолода його персня на пальцях.
​Він обернув її — різко і граціозно. 
Мантія Терри злетіла вогняним колом, а коли вона повернулася до нього, він притягнув її ближче. 
Набагато ближче, ніж вимагала пристойність чи вказівки Макґонеґел.
​— Ти самовпевнений маніпулятор, Малфой, — прошепотіла вона, задихаючись від емоцій.
​— Я просто чесний, Гаріо, — він знову використав це ім'я, яке нагадувало їй про її минуле, але в його устах воно звучало як зізнання. — Ти літаєш у небі, а я навчу тебе літати на землі.
​Музика ставала гучнішою, казки ставали реальністю. 
Кожен крок був як закляття, що зближувало їх дедалі сильніше. 
У цей момент Терра забула про професорів, про війну, про свою таємницю.
​Він нахилив голову, зупинившись на мить у фінальному па. 
Його обличчя було за міліметр від її.
​— Тримайся завжди за мене, Терро, — прошепотів він, і в його очах вона побачила цілий всесвіт — спокійний і глибокий. 
— Я ніколи не дам тобі впасти.
​Вона міцніше стиснула його плече, відчуваючи, як магія їхнього зв'язку заповнює залу. Вона вірила йому. Вона вперше в житті просто дозволила собі бути щасливою.