34. Пенсі

​Драко з’явився у вітальні маєтку Паркінсонів без попередження, просто з повітря, порушивши тишу, що зазвичай панувала в цьому домі. 
Він знав, що цей візит буде схожий на прогулянку мінним полем. 
Знав, що Пенсі вже все відомо. 
Знав, що вона не пробачить йому зруйнованого майбутнього, яке було розписане в контрактах ще до їхнього народження.
​І вона справді чекала.
​Пенсі сиділа на масивному дивані, випроставши спину так, ніби вона була натягнутою струною. 
Її підборіддя було задерте вгору з тією аристократичною погордою, яка зазвичай слугувала їй щитом. 
Але очі... очі були холодними й гострими, як уламки льоду. 
Вона виглядала так, ніби була готова розтрощити об його голову найближчу антикварну вазу.
Або власноруч вирвати йому серце.
​— Ну нарешті, — вицідила вона, і кожне слово було просякнуте отруйним сарказмом. 
— Я вже думала, ти взагалі не з’явишся. Вирішив, що простіше зникнути, ніж подивитися мені в очі?
​Драко важко зітхнув, не відводячи погляду.
— Пенсі, я прийшов поговорити. По-людськи.
​— Поговорити? — вона різко підхопилася з місця, і її мантія зметнулася, наче крила кажана. 
— Після того, як ти зганьбив мене перед усією моєю родиною? Після того, як ти в односторонньому порядку розірвав угоду, яку наші батьки плекали роками? Після того, як ти… — вона з силою ковтнула повітря, — …просто втік?
​— Я не втік, — голос Драко був дивно рівним. Спокійним. Настільки спокійним, що це лякало його самого. У ньому більше не було того нервового тремтіння, яке переслідувало його з часів шостого курсу.
​Пенсі підійшла ближче, майже впритул, так що він міг бачити, як гнівно розширюються її зіниці.
— Тоді поясни! Поясни мені, чому ти зруйнував усе за одну ніч? Чому ти викинув на смітник наше майбутнє, статус, безпеку? Чому ти… — вона на мить затнулася, і її голос здригнувся, — …чому ти вибрав когось іншого?
​Драко завмер. Повітря між ними наелектризувалося.
— Я нікого не вибирав, Пенсі. Я тобі ще кілька днів тому сказав, що ми не одружимось. Я просто вперше вибрав себе. Своє право дихати без наказу.

​Пенсі розсміялася — різко, надривно, майже істерично.
— Себе? Ти? Малфой, не сміши мене!
Ти ніколи в житті не робив нічого для себе. 
Ти був ідеальним інструментом у руках Люціуса. Ти завжди був таким… слухняним сином. Що змінилося?

​Драко заперечно хитнув головою, і його щелепа напружилася.
— Був. Але той Драко помер разом із Темним Лордом. Або разом із моїм страхом. Не тепер, Пенсі. Більше ніколи.

​Вона зупинилася, і гнів на її обличчі повільно почав поступатися місцем розгубленості.
Вона вперше побачила перед собою не того хлопчика, з яким гралася в дитинстві, а чоловіка, який прийняв удар.
— То це правда? — прошепотіла вона. 
— Твій батько… він справді вигнав тебе? Позбавив спадку?
​— Так. Офіційно. У мене немає нічого, крім палички й імені, яке тепер нічого не варте.
​Пенсі відступила на крок, ніби її вдарили.
— Через мене? Через те, що я тобі настільки огидна?
​— Ні, — м’яко відповів він. 
— Через мене. Через те, що я не хочу жити в золотій клітці, побудованій на брехні. 
Я не хочу одружуватися заради герба на печатці. Я не хочу… — він видихнув, відчуваючи дивне полегшення від цих слів. 
— …жити за сценарієм, який написали люди, що не знають, що таке щастя.

​Пенсі мовчала. Вона дивилася на нього, і в цій тиші було чутно лише мірне цокання старого годинника. 
Нарешті вона відвернулася, і Драко побачив, як здригнулися її плечі.
​— Я б… могла бути тобі хорошою дружиною, Драко. Ми б впоралися.
​— Я знаю, — сказав він щиро, і в його голосі не було жодної краплі зневаги. 
— Ти сильна. Ти неймовірно розумна. 
І саме тому ти заслуговуєш на того, хто кохатиме тебе всім серцем. На того, для кого ти будеш цілим світом, а не просто вигідною партією. 
Ти не заслуговуєш на чоловіка, який просто виконує наказ.
​Пенсі мовчки ковтала сльози, кусаючи губи, щоб не розридатися.
— І хто ж вона? — ледь чутно запитала вона. 
— Хто та дівчина, заради якої ти ризикнув усім і став вигнанцем?

​Драко на мить заплющив очі. Перед ним виник образ Терри: розпатлане волосся, запах яблук і той сонячний ранок біля океану.
— Ніхто, — відповів він. 
— І водночас… вона — це все, що мені тепер потрібно.
​Пенсі різко обернулася, і в її очах спалахнуло раптове розуміння.
— Ти закоханий. По-справжньому. Вперше в житті.
​Драко не відповів. Він не міг вимовити це вголос — не тут, не зараз. 
Але його мовчання було гучнішим за будь-яке зізнання.
​Пенсі важко зітхнула і витерла щоки тильною стороною долоні, повертаючи собі свою холодну маску.
— Я зрозуміла. Ти не повернешся.
​— Ні.
​— І не передумаєш, навіть якщо опинишся на вулиці?
​—Я вже на вулиці, і всерівно, ніколи.

​Вона підійшла до нього востаннє і подивилася прямо в очі — тепер без ненависті, лише з гірким усвідомленням кінця.
— Тоді йди. І більше не приходь сюди.
Я не хочу бачити тебе, поки не зможу дивитися на твоє щасливе обличчя без цього болю в грудях.

​Драко коротко кивнув.
— Дякую, Пенсі. За те, що зрозуміла.
І за те… що ваза залишилася на столі.
​Вона гірко хмикнула, витираючи останню сльозу.
— Не спокушай долю, Малфой. Я все ще можу передумати й запустити її тобі в спину.
​Він ледь помітно всміхнувся.
— Бувай, Пенсі.
​— Бувай, Драко. І… удачі. З нею. Хто б вона не була… вона витягла щасливий квиток.

​Він розвернувся й вийшов із маєтку.
На вулиці його зустріло свіже повітря, і вперше за довгі роки Драко Малфой відчув, що його плечі більше не тисне невидима гора. 
Він був вільним. 
Він був ніким.
І він був абсолютно готовий почати все спочатку.