33. Ранок, який пахне домом

​Драко прокинувся не від різкого сонячного променя, що зазвичай безжально бив у вікна Малфой-Менору, і не від холодного, механічного сигналу магічного будильника. Його витягнув зі сну запах. Він просочувався крізь шпарини в дверях, огортав ковдру, лоскотав ніздрі — теплий, густий, неймовірно затишний. Запах підсмаженого хліба, розтопленого вершкового масла та ледь відчутної нотки міцної кави.
​Яєшня?
​Він на мить завмер, не розплющуючи очей, намагаючись втримати цей момент. 
Його пальці стиснули прохолодне простирадло. 
Останні роки він прокидався або від тривожного крику матері, якій знову снилися кошмари, або від важкої, могильної тиші порожнього маєтку, де повітря здавалося наелектризованим від старих гріхів і пилу століть. 
Там кожен ранок був вироком. 
А тут… тут пахло життям. 
Пахло домом.
​Він швидко підвівся, накинувши сорочку, і спустився сходами. 
Драко намагався ступати тихо, наче професійний ловець на полі, боячись злякати це марево. 
Але на передостанній сходинці він зупинився, затамувавши подих.
​Терра стояла біля плити. 
Вона була в тому ж  що і вчора, трохи зім’ятій сорочці, з підкоченими рукавами та джинсах.
Її волосся на потилиці кумедно стирчало в різні боки — зовсім як у Гаррі після нічних польотів або особливо запеклої дуелі. Вона щось мугикала собі під ніс, якусь просту мелодію без слів, і зосереджено підважувала лопаткою край яєшні, нахиливши голову набік.
​Сонце, що пробивалося крізь невелике кухонне вікно, золотило її плечі й створювало навколо неї сяючий німб. Драко раптом відчув, як горло стиснув тугий спазм.
Це було настільки неправильно для його колишнього світу і настільки правильно для нього теперішнього.
​Він стояв і просто дивився.
Боявся поворухнутися, боявся видати себе навіть скрипом мостини, щоб не зруйнувати це крихке, майже інтимне домашнє диво. 
У цей момент вона не була "колишнім обраним", не була новою викладачкою захисту від темних мистецтв, яка мала вчити рятувати світ. 
Вона вже не була загадкою, яку він намагався розгадати.
Вона була просто дівчиною в їхньому домі. 
Справжньою. Своєю.
​Терра, ніби відчувши його погляд спиною, різко обернулася. 
Її обличчя вмить розквітло такою щирою посмішкою, що Драко на мить засліпило.
​— О, ти вже прокинувся? — вона трохи зніяковіло поправила неслухняне пасмо волосся, яке лізло в очі. 
— Хотіла встигнути все приготувати до того, як ти спустишся. Думала зробити сюрприз, але, здається, аромат мене видав раніше.
​— Де ти зранку яйця взяла, чарівнице? — він не втримався від слабкої усмішки, нарешті роблячи крок на кухню. Відчуття реальності почало повертатися, витісняючи заціпеніння.
​— У сусідки попросила, — Терра вказала лопаткою кудись у бік скелястого берега, що виднівся за склом. 
— Там за кутом, виявляється, живе дуже мила бабуся. Пані Роуз. Вона дала мені і хліба, і молока, і яєць. Навіть намагалася всунути мені теплий яблучний пиріг, але я вчасно сказала, що ми самі впораємося. Тому сідай снідати, соня, поки все не охололо. На жаль, я не кулінарний стратег, і крім омлету та тостів нічого не вмію робити, щоб не спалити кухню.

​Вона почала викладати сніданок на тарілки, і Драко, підійшовши ближче, помітив, як у неї злегка тремтять пальці. Це вразило його до глибини душі.
Вона, яка не здригнулася перед темною магією, зараз хвилювалася. 
Хвилювалася, чи сподобається йому цей простий сніданок у порожньому, ще не обжитому домі.
​Він сів за стіл, взяв виделку і спробував перший шматочок. Гарячий жовток розтікся в роті, смак вершкового масла поєднався з хрустким хлібом. 
Драко мимоволі заплющив очі, відкидаючись на спинку стільця.
​— Террі… — видихнув він, і в цьому зітханні було більше вдячності, ніж у будь-яких словах. 
— Це найсмачніша яєшня в моєму житті. Серйозно. Краща за все, що готували цілі армії ельфів у Менорі на срібних тарілках.

​Вона засміялася — тихо, сором'язливо, ніби він щойно нагородив її орденом Мерліна першого ступеня. На її щоках з'явився ледь помітний рум'янець.
​— Ну, не перебільшуй, Малфой. Це просто яйця. Не роби з цього епічну баладу.
​— Це не просто яйця, це — сніданок у нашому домі, — відрізав він, дивлячись їй прямо в очі, без тіні звичної іронії. 
— І це змінює все. Наступного разу продукти дістаю я. Готую я теж, м'яко кажучи, посередньо, тому будемо чергуватися. Або врешті-решт купимо кулінарну книгу для чайників чи пограбуємо бібліотеку Гоґвортсу на предмет побутових чарів.
​— Але… — Терра раптом опустила погляд, і тінь занепокоєння пробігла по її обличчю, гасячи радість у очах. 
— Драко, ми маємо повернутися. Наступні вихідні — квідич. А потім — Різдвяний бал. Ми навряд чи вирвемося сюди так скоро. У тебе уроки, підготовка до іспитів, у мене офіційно починаються заняття… Реальність нас наздожене вже за годину.
​Драко повільно підвівся, обійшов стіл і підійшов до неї.
Вперше він дозволив собі таку відкриту, незахищену сміливість.
Він обережно взяв її руку в свою — її долоня була теплою і трохи пахла підсмаженим хлібом. Другою рукою він легенько торкнувся її підборіддя, змушуючи підняти голову і подивитися на нього.
​— Терро. Послухай мене уважно. Вони в Гоґвортсі мають всевишньому дякувати, що ти взагалі погодилася в них викладати. Ти — найкраще, що траплялося з цією школою за останні десятиліття. 
Я вірю в тебе більше, ніж будь-хто інший.  У тебе все вийде.
​Він зробив паузу, помітивши, як вона затамувала подих.
​— І щодо  уроків… обіцяю, на твоїх заняттях я буду поводитися як ангелочок. 
Жодних саркастичних зауважень, жодних порушень дисципліни. 
Принаймні, коли на нас дивляться.
​Він вільною рукою намалював паличкою над своєю головою уявний золотий німб, який на кілька секунд завис у повітрі, розсипаючи іскри.

Терра не витримала і пирснула зі сміху, закриваючи обличчя вільною рукою. Напруга в її плечах зникла, поступившись місцем її звичній енергії.