24. Завіса таємниці: Юридичне народження

​Міністерство магії зустріло Терру холодом білого мармуру. Вона йшла знайомими коридорами, відчуваючи дивний сюрреалізм: колись вона була тут як злочинець, потім — як герой, а сьогодні вона — таємниця, яку влада погодилася легалізувати.

​У кабінеті Міністра на неї мали чекали троє: Гелена Брумфілд, Кінґслі Бруствер та головний експерт-маг.
Але Кінґслі зустрів її в коридорі:
​— Пам'ятайте, Терро, — прошепотів Кінґслі, поки вони йшли до зали перевірок, 
— світ не готовий до того, ким ви стали. Стримуйте ядро. 
Якщо Сфера покаже колір перлини — ми не зможемо вас захистити. 
Тримайтеся «золотого» рівня, будуйте стіни в підсвідомості.

​1. Відбиток магічного ядра

У центрі залу пульсувала кварцова Сфера Субстанції, така ж як і в школі. 
Експерт суворо наказав:
— Покладіть руку. Нам потрібен доказ тотожності вашого джерела.
​Терра торкнулася кришталю. 
Вона відчула, як її нова, всеосяжна сила рветься назовні, готова розфарбувати залу всіма барвами райдуги. 
Але вона заплющила очі, згадуючи настанову Кінґслі: «Будуйте стіни». 
Терра силою волі стиснула свою магію, відфільтровуючи лише те, що належало старому Гаррі.
​Куля спалахнула яскраво-золотим світлом. Воно було потужним, стабільним — ідеальним рівнем Майстра. Жодних рожевих ниток Моллі чи срібла Флер. Експерт занотував:
— Рівень 4. Майстер. Повна сумісність із магічним підписом Поттера, хоча структура змінена внаслідок... регенерації.

​2. Перевірка пам’яті та Легіліменція
Легілімен торкнувся її скроні. Це був найнебезпечніший момент. Терра не закривала розум повністю, але вона створила «фасад», дозволивши йому бачити лише те, що підтверджувало її особу: політ на мітлі, Патронуса в лісі.
​Але коли легілімен спробував промацати глибше — туди, де зберігалися спогади про ритуал у «Норі» та її почуття до Драко — Терра відчула, як її нове ядро автоматично збудувало щит.
Такий тонкий і непомітний, що маг подумав, ніби він просто вперся в природний бар'єр травмованої психіки.
— Це він, — кивнув легілімен. — Пам'ять непошкоджена, хоча є зони, закриті посттравматичним шоком.

​3. Патронус та Артефакти
— Викличте захисника, — голос Брумфілд відлунював від стін.
Терра знала: Патронус — це дзеркало душі.  Вона зосередилася на спокої, який дарував їй Артур Візлі.
— Expecto Patronum!
З палички вирвався срібний олень. Він був величним, але Терра з  новою граціїєю.
Він був ніжний, красивий і  стояв як  надійний щит.
​Коли Карта Мародерів підписала її як «спадкоємицю», а Мантія-невидимка прийняла її як рідну, сумнівів не залишилося. 
І паличка Гаррі востаннє видала прощальну іскру — вона більше не відчувала в Террі свого хлопчика, вона відчувала щось набагато більше, чому не могла служити.

​4. Останнє питання

Гелена Брумфілд підвелася, тримаючи в руках печатку.
— Терро Гаріо. 
Ви розумієте, що для суспільства Гаррі Поттера більше немає? 
Ви приймаєте цей статус — правонаступниці, яка повернулася з тіні, щоб нести його спадок під новим ім'ям?
​Терра відчула, як під її шкірою пульсує прихований океан сили, який вона щойно так вдало приховала від Міністерства. Вона випрямила спину.
— Так. Гаррі Поттер виконав свій обов'язок. Тепер мій час — жити як Терра Гаріо.
​Міністр важко опустила печатку. Пурпурове світло закріпило магічний контракт.
— Вітаю, леді. Ви офіційно визнані живою та справжньою. Сейфи Грінґотса тепер ваші.
​Виходячи з кабінету, Терра зустрілася поглядом з Кінґслі.
Він ледь помітно кивнув, вдячний за те, що вона не зруйнувала будівлю своєю справжньою міццю. 
Тепер вона була не просто вільною — вона була професором із легальним минулим і таємною силою, про яку знав лише Гоґвортс.

​Коли Терра нарешті переступила поріг з  Міністерства, світ зустрів її не просто шумом магічного Лондона, а зовсім іншим забарвленням реальності. 
Вона стиснула в руках нову теку, і папір відгукнувся приємною прохолодою. 
Це були не просто документи — це був її сертифікат на життя.
​Вона зупинилася на широких сходах, ігноруючи потік чарівників у мантіях, що проносилися повз. 
Вдихнула на повні легені холодне, вологе повітря. Воно здалося їй солодшим за будь-який еліксир. Уперше в житті вона дихала не як "Обранець", не як "хлопчик, який мусить померти", а як Терра Гаріо.

​— Я є, — прошепотіла вона, і це коротке речення прозвучало вагоміше за будь-яке закляття.

​На душі стало так легко, ніби хтось невидимий нарешті зняв з її плечей важку чавунну мантію, яку вона носила з одинадцяти років. 
Усередині більше не нило від передчуття чергової битви. Був лише спокій. І в цьому спокої народилася проста, але неймовірно сильна думка:
​— Я хочу дім. Свій дім.

​Не "Грифіндорську вежу", де ти завжди під наглядом сотні очей. 
Не "Нору", де ти назавжди залишишся "сиротою, яку прихистили". 
Не Площу Гриммо, де кожен камінь дихав болем Сіріуса та темрявою Блеків.

Вона хотіла місце, де зможе сама розставити квіти на підвіконні. 
Де зможе ходити босоніж, пити чай на самоті й знати, що ці стіни не пам'ятають Гаррі Поттера. 
Вони знатимуть лише її.

​У "Норі" повітря було просочене ароматом домашньої випічки та затишком, який могли створити лише Візлі. 
Щойно Терра переступила поріг, Моллі, чиє обличчя засвітилося від полегшення, миттєво опинилася поруч.
​— Ох, люба! — вона обійняла Терру так міцно, що в тієї перехопило подих. 
Моллі притулилася до її плеча, і Терра відчула, як по її мантії скотилася гаряча сльоза. 
— Ти така бліда, така втомлена... 
Ці кабінетні щури зовсім тебе замучили!
​— Все добре, мамо Моллі, 
— Терра усміхнулася, і в цьому звертанні було стільки ніжності, що серце місіс Візлі розтануло. 
— Два дні перевірок — це ціна свободи. 
Я жива. І… я тепер офіційно я. 
Подивіться.
​Вона простягнула документи. 
Рон, який якраз дожовував пиріг, підморгнув їй з-за столу, хоча в його очах блищало  захоплення.
— Ну, тепер ти документально підтверджена частина нашої божевільної родини, — сказав він, намагаючись говорити легко, але голос його трохи здригнувся. 
— Тепер ти точно не зможеш втекти від суботніх обідів.