16. Те, що він не міг більше тримати в собі

​Драко прокинувся так, ніби й не спав зовсім. Очі пекли від безсоння, голова гуділа, а в грудях зяяла порожнеча — настільки глибока й фізично відчутна, що вона здавалася холодним каменем, затиснутим між ребрами.

​Усю ніч у його свідомості, наче заїжджена платівка, прокручувалися слова Терри:
«Ти завжди був на його стороні».

​Ця фраза була його особистим прокляттям. Той єдиний момент на світанку після битви, коли світ ще пахнув горілим камінням і смертю, він прошепотів ці слова. Це було зізнання, яке не мало бути почутим ніким, крім того, хто вже пішов за завісу.
​Що відбувається? Гаррі немає. Його тіло давно стало землею.

​Але вона…
​Терра не була Гаррі. Вона не була його копією чи блідою тінню.
Вона була живою, іскристою, небезпечною.
Проте щось у її погляді торкалося тієї частини його душі, яку він поховав разом із Поттером. 
Один її спокійний рух заповнював пустку, яку він носив у собі, як невиліковну хворобу.

​«Невже я… забуваю його?» — ця думка обпікала Драко зсередини.
— «Невже я такий самий, як ті, хто просто рухається далі? 
Невже я дозволяю цій дівчині зайняти місце, яке належало тільки Йому?»

​Він стиснув кулаки так сильно, що нігті впилися в долоні, залишаючи криваві півмісяці. Ні. Ні. НІ. 
Але варто було заплющити очі — і він бачив її.
Її, що були ніби його очима, які  дивилися на нього з тим самим нестерпним розумінням, яке колись змушувало його серце здригатися під шкільною мантією.
​У гуртожитку хлопці обходили його стороною. 
Після вчорашньої сцени за столом Слизерину вони не знали, чого очікуватибо для них було шоком , що він, як якесь щеня, пішов за родичкою Візлі.
Хтось боявся, хтось зневажав, але Драко було байдуже. 
Він ішов на сніданок лише з однією метою — знову побачити її, переконатися, що вона не була лише сном.
​Але її не було.

​Драко сів за стіл, але їжа здавалася пилом. Чай був гірким, як найгірша отрута. 
Він помітив, як Грейнджер і Візлі шепочуться, кидаючи на нього швидкі, дивні погляди. Коли вони встали, щоб піти, Рон навмисно пройшов так близько, що Драко почув уривок його фрази:
​— Команда, крім Джинні, проти Терри... ну, як ловця. 
Кажуть, що я хочу замінити нею Гаррі. Хоча самі не розуміють: Гаррі завжди буде на своєму місці, і ніхто, чуєш, Герміоно, ніхто не зможе його замінити.
Після уроків проведу тренування. 
Прийди як підтримка для неї... 
Зараз Макґонеґел щось там у неї перевіряє... навіть страшно подумати, що саме.- він хмикнув, і вони попрямували на вихід.

​Драко завмер. 
Гаррі завжди буде на своєму місці? Але ж його місце віддали іншій. Його світ рухався далі, поки Драко застряг у вчорашньому дні.

​Думки билися в черепній коробці, як птахи в тісній клітці. Він різко підвівся і, не закінчивши сніданок, попрямував на перший урок.

​Зіллеваріння
​У кабінеті панував звичний напівморок і запах сушених трав. Драко сів за одну з перших парт, сподіваючись на тишу. Йому потрібно було зосередитися, але тиша не приходила — вона лише густішала від напруги.
​— Драко, а де твоя підопічна? — поруч з’явився знайомий, в’їдливий голос Пенсі Паркінсон.
​Він навіть не підняв очей від казана.
— Вчора перша заснула, сьогодні перша встала… — продовжувала Пенсі, накручуючи пасмо волосся на палець. 
— І взагалі, як вона збирається бути ловцем проти тебе? 
Вона ж… ну, ти розумієш. Не Поттер.
І знаєш,  добре, що його нарешті немає. Світ став чистішим. А буде ще краще, коли ми закінчимо навчання і нарешті одружимося. 
Наші батьки вже майже все обговорили.

​Хтось за спиною тихо пирснув.
Пенсі самовдоволено посміхнулася, впевнена у своїй владі над ситуацією.
​І тоді щось у Драко клацнуло.

​Це не був гучний вибух.
Це був звук тріщини в льодовику — тихий, але такий, що віщує катастрофу.
Він повільно підняв голову. 
Його погляд був настільки холодним і небезпечним, що Пенсі миттєво замовкла.
​— Пенсі… — його голос був небезпечно тихим, немов шелест змії в сухій траві. 
— Ти зараз сказала три речі, які я ненавиджу.
​Вона кліпнула, розгубившись від його тону.

​— По-перше, — він нахилився ближче, і Пенсі відчула холод, що йшов від нього, 
— не смій порівнювати Терру ні з ким. Вона — не Поттер. І вона не має ним бути. Ми її не знаємо, щоб оцінювати, але вона сама по собі — ціла стихія. І цього більш ніж достатньо.
​Обличчя Пенсі зблідло.

​— По-друге… — Драко посміхнувся так, що дівчина мимоволі відсахнулася, 
— я ніколи не одружуся з тобою. Ніколи. Я краще власноруч відречуся від прізвища Малфой і спалю свій маєток, ніж проживу хоча б день із людиною, яка радіє чужій смерті.

​У класі запала така тиша, що було чути, як капає вода з крана в кутку. Глуха. Мертва. Шокована. Навіть слизеринці застигли, не вірячи своїм вухам.
​А потім Драко додав — так низько, що кожен у кімнаті відчув, як по шкірі пробігли сироти:
​— І по-третє… Ніхто. Ні вона. Ні ти. Ні будь-хто інший у цьому замку… 
— він підняв очі, і в їхній глибині блиснув такий концентрований біль, що Пенсі ледь не скрикнула, 
— не має права навіть пошепки вимовляти ім’я Поттера, якщо ви не розумієте, що воно означає насправді.
​Пенсі відступила на крок, ніби ці слова штовхнули її фізично. 
Драко випрямився. Його руки ледь помітно тремтіли, груди стискало від браку повітря, але голос залишався сталевим:
​— Він був кращим за всіх нас разом узятих. І якщо хтось тут забув про це… я буду тим, хто нагадуватиме вам про це щодня.
​У класі ніхто не наважувався дихати. Драко знову опустив очі на підручник, але сторінки розпливалися перед очима.

Місце поруч із ним залишалося порожнім.
​Він чекав. На кого саме? 
На ту, хто знає його таємні слова? 
Чи на того, кого вона йому так болісно нагадувала? 
Драко ще не міг дати відповіді, але десь у самій глибині серця він відчував: вона прийде. І цей світ уже ніколи не буде таким, як до її появи.