Розділ 25.

Варто зазначити, вигляд він мав приголомшливий. Мій напарник.

Його тіло не було перекачаним, як, наприклад, у Джейкобса, але й не дрищувате, як у Ендрю. Він був… в ідеальній своїй формі. І паскудник точно знав про це, судячи з хитрої усмішки, яка просто не сходила з його обличчя.

Від легкого холоду по його шкірі йшли мурашки, підтягуючи й без того підтягнуті м’язи. Очі накривали пухнасті вії, а посмішка… Чорт забирай, я зловила себе на думці, що була готова накинутися на мерзотника.

Особливо тоді, коли очі опустила до його темних штанів, з яких…

Так, стояти! Алісіє! Робота! І вплив проклятого Купідона — ось від чого я себе маю відучувати.

— Ти готовий? — я підійшла до нього трохи швидше, і трохи спокусливіше похитуючи стегнами, сама того не плануючи.

Не плануючи ж?

Тематичні крила в Ская теж були. Білосніжне пір’я лоскотало його плечі, коли він мимоволі рухався. Реалістичність божественного рівня. Японці, звісно, перевершили себе — з їхньою любов’ю до косплею вони досягли такого рівня реалізму… що навіть не відрізнити від штучних.

— Ти виглядаєш… божественно, — хрипло вимовив Скай, і я грайливо присіла в реверансі.

Зрештою, ми ж мали відігравати парочку разом? Не можу ж я його підбивати й підколювати, та ще й новачком називати тоді, коли на кону вся операція! Тож я кокетливо провела рукою вздовж його преса, піднімаючись вище до крил пальчиками.

— З глузду з’їхати, — пробурмотіла я, з потаємним захопленням розглядаючи пір’я.

— Що? — Скай же не відривав очей від моїх губ.

Віями прикривав погляд.

— Воно як справжнє, — я навіть зітхнула, ледь не торкаючи пір’я, — і ніде кріплення не видно… Як воно чіпляється?

— Якщо ти спробуєш їх зняти, магія розвіється, — сказав Скай, губами торкаючись мого вуха. — Підемо?

Я просичала щось незрозуміле, але переповнене задоволенням. Вирішила дати собі волю — без крайнощів, але на благо акторської майстерності. Хоч у чомусь Купідон згодиться!

Різні парочки розбрідалися клубом, займаючись бажаними їхнім тілам справами. Червоне світло дуже сприяло тому, щоб заплющити очі й піддатися вмовлянням Купідона. Трохи шорсткі пальці Ская, що раз у раз торкалися моєї спини, ніяк не сприяли поліпшенню.

Рвані зітхання зривалися з моїх губ і тонули в обіймах розслаблювальної музики.

Ми підійшли до бару. Там у набагато скромнішому костюмі влаштовував фокуси бармен. Його крила кріпилися до цілком очевидних стрічок і заклеювалися на спині. Уздовж преса вони теж проходили — хоча це, підозрюю, для зовсім інших причин. Очі бармена були яскраво нафарбовані.

— Що налити вам, голубки? — чистою англійською промовив він, і підморгнув спочатку мені, потім Скаю — більш грайливо.

Розумію, бармен-сан, дуже добре розумію. Але із цими паршивцями спати не можна — собі дорожче.

— Мені б щось із кокосом, і… — Скай нерішуче подивився в мій бік.

— Заю, — я грайливо провела пальчиком по його тілу, — я хочу ту штучку, від якої потім був повний ульот.

Голос у мене був запобігливо розкутий, та ще й дурнуватий такий, щоб одразу показати чоловічу домінацію в парі, — але Скай це зрозумів не одразу. Очі розширив, почервонів і досить голосно ковтнув.

— Здається, у нього тоді була спітніла нічка, — розсміявся бармен, сприйнявши затримку мого напарника по-своєму. — Що тобі подобається, красуне? Є костуряки різного фасону!

Костуряки мене не хвилювали абсолютно — цим нехай японська поліція займається. Тож я взяла те, чим мене природа нагородила, поклала це на барний стіл, нахилившись добряче до бармена й підморгнула вже йому, натякаючи на те, що я, власне, хочу отримати.

Як йому ще виразніше сказати про Молот?

— Мене немає в меню, — ніяково віджартувався він і навіть відступив.

Я фиркнула і встала з барної стійки.

— Ти мені не потрібен, хлопчику, — я показово окинула його поглядом, — але ходять чутки, що в тебе можна купити Молот.

У лоб так у лоб. Ну не міг він не зрозуміти, про що я говорила весь цей час! Скай поруч напружено вдивлявся в очі в бармена. Не посміхався йому, не підморгував — то ж мені, напарник! Самій усе робити доводиться.

— Нічого такого не знаю, — холодно відрізав бармен, — вам би забиратися звідси. Охоронець, здається, у ваш бік прямує.

Я миттю обернулася — занадто швидко, щоб це виглядало не підозріло. Й охоронець, який до цього абсолютно не цікавився нашими натурами, раптом стрімко пішов у бік бару. Бармен, клятий зрадник, махав йому рукою.

Я зашипіла.

— Ходімо, він однаково нам не допоможе, — швидко взяв мене під руку Скай, — тут поруч кімната вільна.

Де вільна кімната, чому бармен не допоможе й що саме задумав Скай, я спитати не могла зі зрозумілих причин — мене майже силою заштовхали в кімнату. Охоронець ішов по п’ятах, але крику не піднімав, боячись злякати… чийсь добрий ранок.

У кімнаті, куди ми зайшли, і справді було порожньо — тільки один червоний нічник стояв у кутку. Більше тут нічого й не було, крім величезного ліжка з балдахіном і дивними металевими вушками. Запитати для чого вони, я не встигла.