Розділ 21.

Скай не виглядав здивованим. Він чемно вклонився, але в очах і на губах грала усмішка. Ледь не кусав губи, насправді.

— Добрий день, Хірокі-сан, — вимовив мій напарник, руки тримав по швах.

— Друже, ти мене образити хочеш чи як? — блиснули очі в головного в японському бюро. — Після всього того, що між нами було…

Обидва чоловіки розсміялися. Хірокі-сан встав з-за столу й підійшов до Ская, міцно обійнявши його. Я побіжно окинула головного поглядом — ідеально випрасуваний темний костюм, жодної пилинки, жодної складочки, попри довгу сидячу роботу. Невже міняв костюм щоразу?

Уважно оглянула його руки — ніжні, гладенькі, без волосся чи зморшок. І рухав ними з елегантністю балерини.

Не дивно, що я відчула внутрішній потяг до нього. Суккуби можуть це робити навіть не напружуючись — тому їх обмежують. Тому за ними ретельно стежать.

— Чесно, друже, твоя напарниця в мені скоро дірку просвердлить, — раптом кинув Хірокі-сан, і я розчаровано відвела погляд.

Треба ж, упіймав. А я думала, що він був захоплений моїм кучерявим супутником.

— Дозвольте вас представити один одному, — з усмішкою промовив Скай, — агент Алісія Восс, дуже талановитий і професійний агент. Вона мене багато в чому навчає, Хірокі-сан.

— Правда? — суккуб вигнув брови і простягнув мені свою руку для рукостискання. — Мене звати Хірокі Ватанабе, я очолюю японське бюро із цього року. І, запобігаючи вашому запитанню, агенте, так, я — суккуб. Я народився в цих стінах, і можу вас запевнити, жодного разу не порушив закон. Є ще якісь упередження до мене?

— Жодних, Хірокі-сан, — я вклонилася, — не вважайте мою поведінку грубістю. Я ніколи раніше не бачила суккубів на керівних посадах.

— Американці, — розсміявся він у відповідь. — У ваших головах стільки «правильно» й «неправильно», що ви швидко втрачаєте суть питання.

Відповісти на це мені було нічого, тож я тактовно промовчала — сховавшись за легкою посмішкою на губах. Ми сіли перед робочим столом головного. Чаю чи кави нам не пропонували. І варто було тільки кожному зайняти своє місце, як Хірокі-сан із дружелюбно налаштованого чоловіка перетворився на керівника. Посмішка стерлася з його обличчя. Він сперся руками об стіл.

— Отже, Молот. Що ви про нього знаєте?

— Це наша справа, Хірокі-сан, — я звузила очі, — ми не маємо права розкривати деталі операції.

Скай присунувся до мене ближче. Це був короткий, майже непомітний рух, але він не вислизнув від моєї уваги. Як і його вказівний палець, що почав ледь помітно торкатися мого коліна при кожному моєму зітханні.

— Вам потрібні мої ресурси, тож найменше, що я прошу від вашого відділення — співпраці.

Я заскрипіла зубами. А палець ніжно торкався, відволікаючи від тих негативних емоцій, що хвилею захльостували мене знову і знову. Згадалася наша розмова зі Скаєм ще в Америці. Коли я мало його не поцілувала. Тоді на нас впливав Купідон, а зараз — суккуб?

А що як Купідон був просто зараз у цьому бюро? І тому мене знову в жар кидало?

— На наших вулицях з’явилося любовне зілля, яке змушує людей піддаватися плотським втіхам, — коротко пояснила я.

— Я знаю, що таке Молот, міс Восс.

— Агент, — холодно поправила я.

— Звісно, агент Восс, — вигнув брову суккуб, — який у вас план? Кого ви сподіваєтеся зловити?

Загалом, відповідей на його запитання в мене не було. У нас був клаптик з адресою, імовірно, лабораторії, де виробляли зілля. Усе, що ми хотіли зробити — за підтримки підкріплення з боку японського бюро, провести розвідку цієї самої лабораторії. Жодних конкретних підозрюваних не було, хіба що…

Я зупинила пильний погляд на Хірокі-сані. На його акуратні прямі брови, на відсутність зморшок на лобі. На те, як він трохи підтискав очі щоразу, коли говорив зі мною. Й абсолютно розслаблені губи.

Якщо хоч щось зміниться зараз, я буду безумовно мати рацію.

— Купідона, — видала я.

Вказівний палець на моєму коліні здригнувся. Хірокі-сан не моргнув і оком — навіть ледь помітну посмішку не стер.

— Навіщо богу любові розповсюджувати любовне зілля, агент Восс? — повільно промовив суккуб.

— Вам видніше, Хірокі-сан, — я хмикнула, і перш ніж мене звинуватили у відвертому расизмі за суккубною ознакою, додала: — адже саме у вас у країні виробляють Молот.

— Це ще слід довести, — відрізав він, — я можу виділити вам дві машини, по два професіонали в кожній. На більше не розраховуйте, американські агенти.

Чотири людини? Проти потенційно найбільшої у світі лабораторії?

— Ви знуща…

— Дякую, Хірокі-сан, — перебив мене Скай, — ми можемо розраховувати на машину для нас і рації для зв’язку?

— Зрозуміло.

Суккуб махнув рукою, дозволяючи нам піти, а я всередині вирувала від обурення. Хірокі-сан очевидно поводився підозріло. Навіть більше — він нібито хотів, щоб ми не повернулися в Америку за такої слабкої підтримки.