Розділ 19.

В аеропорту було багатолюдно, що змусило мене трохи поїжитися. Не люблю таке скупчення в одному місці, ще й без зв’язку з вірною і відданою Еленою в одному вусі. Вона досі не пробачила мені зради в бюро.

Люди навколо бігали скаженими мурахами, а я волею-неволею думала, хто з них міг виявитися маніяком. Це проф деформація. Ну неможливо щодня ловити маніяків, бісів і всяку нечисть, а потім вірити, що в найбільшому аеропорту Америки ось прям жодного не знайшлося.

Я могла б, звісно, перевірити статистику й дізнатися буквально ймовірність знаходження тут маніяка, але… Чуйка підказувала, що краще мені цього не робити. Права ж опинюся.

Я знову кинула погляд на годинник.

Ская все ще не було, а відліт оголосили через двадцять хвилин. І це при тому, що ми навіть не почали посадку, чорт він кучерявий!

— Алісіє! — почулося захекане ззаду.

Я обернулася і насупилася. Усім виглядом дала знати напарникові, що так робота не робиться. І польоти не літаються.

— Вибач, — він тримався за свою валізу як за поручень і марно намагався віддихатися, — проспав клятий будильник. Я і ж буквально на годину заплющив очі, а потім…

— Чим ти всю ніч займався то? — кинула, а потім осіклася.

Напевно, не варто ставити такі запитання дорослому чоловікові?

Він миттєво підняв голову й подивився на мене з хитрою усмішкою, майже хтивою.

— Який жах… — я закотила очі й кинула Ская біля входу, сама пішла до стійки реєстрації.

— Не тим, не тим! — розсміявся він звідкись ззаду, наганяючи мене. — Переглядав відео. — І бачачи нерозуміння на моєму обличчі, він додав: — З моєї квартири.

— Навіщо? — я здивувалася, простягаючи милій дівчині свій паспорт, — хіба ми вже не спіймали злочинця?

Скай зам’явся, але не став розвивати тему, поки ми були у всіх на виду. Дочекався, поки ми зареєструємо багаж і підемо спеціальним коридором для агентів — прямо на посадку.

— Знаєш, що не сходиться? — шепотів мені Скай, поки я розглядала крилаті літаки-птахи через панорамні вікна. — Відсутність загроз. Чому хтось проникав у мою квартиру, якщо нічого після себе не залишив?

Резонно. Я кивнула. Адже це могло бути й не пов’язане зі справою — і зовсім не факт, що це був злочинець. Банально, і батько Ская міг прийти. Якщо в нього ключ є, звісно.

— Я переглянув усі записи, — продовжував шепотіти напарник, — і двічі відбувався збій мережі рівно на три хвилини. Камера фактично працювала, але запис не йшов. Я думаю, що проникнення відбувалися саме тоді.

— Знайомий почерк, — я хмикнула.

— Ось і я так подумав. Сказати лейтенанту?

У мене просили поради? Треба ж, яка щедрість від містера чарівняхи.

— Не варто, — намагалася кинути із сарказмом, але надто тепла усмішка все одно лізла назовні, — це міг бути простий збіг. Що ти йому скажеш? У мене камера не працювала двічі, а Восс знайшла порошинку в кутку?

— Резонно, — вимушено погодився Скай.

— Ласкаво просимо на борт авіалінії ДжапанФлай, бажаємо вам приємного польоту, — зустріла нас миловидна стюардеса при вході.

А я одразу помітила характерні зіниці, блиск і язик, що грайливо смикався під час промови. Я вигнула брову. Суккуб? На борту громадських авіаліній?

Я загальмувала на вході, тоді як Скай упевненою ходою пронісся повз мене прямо на місця в бізнес-класі.

— У вас дозвіл на роботу є? — запитала прямо в суккубші.

— Наші авіалінії — найкращі… — спробувала відповісти за неї колега-стюардеса, але я її перебила.

— Я запитую в цієї дівчини.

Суккубша стисло посміхнулася і вклонилася мені на японський взір. Потім обернулася до колеги й кивнула тій знаком, що все гаразд.

Я ж чекала пояснень.

— Я — не злочинниця, агенте Восс, — продовжила суккубша, коли ми залишилися удвох, — отримала роботу цілком легально, зареєстрована в бюро й обслуговую рейси, якими користуються агенти для безпеки людей. — Вона витягла маленьку візитівку з верхньої кишені, і знову вклонилася на японський взір. — Мій порядковий номер і відповідні дані реєстрації. Прошу, розслабляйтеся і насолоджуйтеся польотом, агенте Восс.

Я відчула себе найбільшим параноїком і… Маркусом. Адже він до Хлої, нашої офіціантки в барі бюро, так само ставився. З недовірою, ледь не неприязню. От і чим я від нього відрізнялася? Аж скривилася.

Але візитівку взяла. Береженого бог береже. Хоча від такої послуги краще відмовитися. Будь-яке втручання богів у життя людей закінчується плачевно.

— Що ти там так довго? — здивувався Скай, коли я сіла до нього хвилиною пізніше.

— Ти знав, що наша стюардеса — суккуб? — відповіла запитанням на запитання.

— Ага.

Захотілося відповісти в риму.

— А запитати в неї номер?! — зашипіла на напарника. — Скаю, ти маєш бути обережнішим! Як можна бути таким неуважним?!

Він скоса глянув на мене й навіть голову на бік нахилив. Довго так дивився. З повним нерозумінням у погляді.