Розділ 18.

Поки ми їхали назад у бюро, я не могла перестати думати про той клаптик папірця. Що робити з ним було й бобру зрозуміло — і їжачкові, і суккубу, і вовкулаку. Віддавати як речовий доказ у бюро й особисто доповісти лейтенанту. Він, найімовірніше, подивиться, сумно так зітхне і скаже, що це поза нашою юрисдикцією, і зробити ми нічого не можемо.

Як же я помилялася.

— Треба перевірити цю адресу в рахунок відрядження, — спокійно оголосив Харлан, коли ми зі Скаєм прийшли до нього звітувати.

— Сер? — навіть перепитала я. — Хіба японська територія входить до нашої юрисдикції?

Питання риторичне. Я і так знаю, що ні.

— Хтось закинув сюди весь той Молот, що ви знайшли, — похитав головою Харлан, — і ми все ще не вийшли на основних людей. Те, що наш колишній агент виявився замішаним… Наводить на підозри, але жодним чином не відповідає на головне запитання.

— Як це запобігти, — здогадався Скай.

Харлан кивнув.

— Поки ми не вийдемо на верхівку або хоча б на схему їхніх перевезень, закривати розслідування не можна. Восс, ти ніби як у відпустку збиралася?

— Так, сер, — я навіть знітилася.

Було б непогано, щоби поїздку в Токіо мені оплатило бюро. І так адже збиралася туди — це одне з міст, у якому був помічений Купідон. Так, у мене ще був Париж і Рим, але саме японська поїздка влетіла б мені в копієчку.

— Вибач, але доведеться відкласти це до кінця розслідування.

Я щиро не знала, як виглядати засмученою, бо щастя почало вирувати в мене буквально з усіх щілин.

— Як є, сер, — єдине, що я змогла вичавити із себе.

— Нороу, тобі доведеться поїхати в Токіо, — продовжив Харлан, — гадаю, ти вже знайомий із японськими колегами, тож тобі це буде простіше.

— Усе так, сер, — упевнено кивнув Скай, — був там три роки тому, вивчав питання щодо прихованої місії. Розкривати інформацію, на жаль, не можу, але запевняю вас, на місцевості знайдуся.

— Чудово, а Восс залишиться тут.

— Е?!

Вигук вийшов настільки емоційним і майже агресивним, що Харлан здивовано підняв на мене очі.

— Якісь проблеми, агенте Восс?

— Ви ж щойно сказали, що не відпускаєте мене у відпустку! — обурилася я.

Що за несправедливість! У сенсі, новачка відправляють, а мене ні?! За яким таким правом?!

Харлан невдоволено забарабанив по столу й навіть цокнув язиком на знак несхвалення.

— Тебе нещодавно підозрювали в убивстві в цій самій справі, — стукав він вказівним пальцем, — тому що ти заснула в кімнаті з камерами. Тебе врятувала тільки посмертна записка агента, Восс. Мене начальство порве на чорт-знайми-чий прапор, якщо я тобі пущу.

— Під мою відповідальність, лейтенанте Харлан! — раптом зголосився Скай.

Я навіть подивилася на нього здивовано. Світлі кучерики смішно падали на надто серйозне обличчя, губи підібгані в німій упевненості. Він був налаштований рішуче. Із чого б це?

— Ти — усього лише новачок у нашому відділі, агент Нороу.

— За всієї поваги, сер, але в мене великий послужний список, — не став погоджуватися з ним Скай, — й агент Восс знає більше за всіх у справі. Якщо я поїду сам, то можу залишитися сам на сам із противником за браку інформації.

Повисла тиша, у якій один був налаштований рішуче, інший сумнівався, а я була в цілковитому шоці від того, що зараз відбувалася битва за моє тлінне тіло. Тобто вони буквально вирішували, відпустити мене в поїздку чи ні — моєї думки ніхто не питав. Я, звісно ж, хотіла. Тому була цілком на боці Ская. Його мотиви були тільки не зрозумілі.

— У мене є ще одна зачіпка, лейтенанте, — я теж не залишилася осторонь, — я підозрюю, що до справи міг бути залучений Купідон.

— Є підстави? — Харлан не виглядав здивованим — мабуть, ця думка теж відвідувала його лисіючу голову.

— Останні зведення про активність Купідона якраз були в районі Токіо, — прибрехала я.

Точніше бути, недосказала. Не тільки в Токіо, а ще в двох містах. Але ж і Харлан не запитав! Тільки важко видихнув і кинув:

— Гаразд. Не вірю, що кажу це, але, Нороу, під твою відповідальність. Якщо щось піде не так, ти першим вирушиш до батька на килим.

— Зрозуміло, сер, — анітрохи не здригнувся він.

Замість новачка це зробила я. На килим до батька? Що ж у них за стосунки там такі?

— Гарний тобі напарник дістався, Восс, — раптом хмикнув мені Харлан, — цінуй його. — І потім грубіше: — Вільні.

Ми вийшли з кабінету, і я миттєво схопила Ская за руку. Ледь не силою виволокла його із загального залу до роздягалень. Там — до туалету. Зачинила за нами двері й відчинила кран із водою.

У дзеркалі я відображалася фурією. Скай — лише трохи напруженим чоловіком.

— Навіщо ти це робиш? — я схрестила руки і сперлася на раковину, уважно роздивляючись новачка.

Щось у його вигляді… Не давало мені спокою. Він ніби був задоволений тим, що сталося. Ніби щиро хотів, щоб я поїхала.