Розділ 14.

На виході я врізалася в Ская.

— Алісіє, що ти…

— Мене відсторонили, лейтенант чекає на тебе в кабінеті, — я фактично штовхнула його в груди, відсуваючи вбік.

У мені вирувала агресія, гнів і бажання розірвати когось на шматки. Можливо і Ская, бо якби він не забув перевести хлопчиська під особливу охорону, нічого б цього не сталося. Можливо себе — бо примудрилося ж мені заснути в тій клятій кімнаті!

Двері за Скаєм у кабінет лейтенанта зачинилися, а я спустилася в загальний хол. Раптом одна ідея вдарила мені в голову нав’язливим дзвоном. Я обтрусилася і вдягнула майже бездоганну посмішку.

— З тобою все гаразд? — здивовано протягнула Елена, коли я поправила куртку й попрямувала прямо до неї.

— Так, бос був незадоволений, що я хочу у відпустку, — знизала плечима з невинним виразом обличчя, — я взагалі-то вже скільки років не відпочивала, так?

— Я б сказала анітрохи, — так само із сумнівом простягнула аналітик, — узагалі не чула, щоб ти була у відпустці.

— Завжди є можливість почати, — бадьоро кинула їй, — але це потім, а поки що — даси мені звіт щодо сьогоднішньої операції?

— Та там і не написано ще нічого, — пальчики Олени швидко забили по клавіатурі, — вона ж закінчилася кілька годин тому. А навіщо він тобі?

— Хотіла закрити прогалини з того, що пропустила.

— Так запитай Ская.

Логічно. Я натягнуто усміхнулася.

— Елено, сама розумієш, — навіть пасмо почала намотувати на палець, — він — новачок, а я завинила перша. У якому світлі це мене покаже перед ним?

Ні в якому. Скай уже знав із перебором багато, а говорив до біса мало. Йому довіри ось ніякої не було — тому єдине джерело інформації, на яке я могла покластися, — Елена. Утім, так було майже завжди. Поки я Маркусу не почала довіряти більше.

Й ось до чого це призвело? Висновок. Елена на віки.

— Скажеш правду, допоможу, — спокійно заявила аналітик.

І перш ніж я жахнулася від того, що мою гру розкрили, що Олена вже в курсі про моє відсторонення, і я втратила вправність, дівчина звузила очі і змовницьки прошепотіла:

— Ви спали разом, так?

— Хто? — навіть не відразу зрозуміла я.

— Ну, ти і Скай, — ще тихіше сказала дівчина.

А, он воно що. Нехай вірить тоді. Я закусила губу, «боязко» озирнулася на всі боки й кивнула.

— Ах, Аліско, він, звісно, красунчик, але ти б хоч трошки почекала! Мужики не люблять, коли на все готове!

— Всяке буває, — ухильно відповіла я.

По суті, Скай справді залишався в мене на ніч. І певною мірою ми спали разом — на одному дивані точно. Просто в різний час. І в різні дні. Але про це історія замовчує.

— Коротше, щодо сьогоднішньої справи, — миттю розвернулася до комп’ютера Елена, — команди прибули на точку, розподілилися, але до призначеного часу ніхто не заявився. Коли час очікування перевищив годину, Джейкобса переодягли в безхатько і відправили на розвідку. Там він і з’ясував, що Молот був на складі, але його вивезли. Хтось попередив їх, зрозуміла? Ох і злився ж Харлан тоді! Дивно тільки, що твій коханець встиг на операцію. Невже залишив у ліжку ніжитися? Або! — аж ахнула від жаху Елена. — Він утік і удав, що нічого не було?!

До чого ж бурхлива фантазія в Олени.

— Ми все ще напарники, і це наші головні стосунки, — підморгнула я дівчині.

Мені б вимітатися. Якщо Харлан побачить, що я щось винюхую, то точно життя не дасть. Поспішу до себе додому, зіставлю всі факти і…

— Восс, ти ще тут?! — пролунав гучний голос лейтенанта, коли я була на пів дорозі до виходу. — Що зі слів «тебе відсторонено» ти не зрозуміла?

— Як… відсторонена… — ошелешено перепитала Елена, дивлячись на мене величезними очима-блюдцями.

Я лише прошепотіла губами вибачення і кулею вилетіла із залу. Боюся, такий прокол однією шоколадкою не загладити. Ех, треба було попросити Ская, щоб довше сидів у Харлана — тоді б встигла і все було гладко! Елена ще довго мені це згадуватиме. 

На нижньому поверсі я була вже за хвилину. Здала значок і зброю, підписалася скрізь і з важким серцем вийшла з будівлі БНП. Тут мене й нагнав новачок.

— Алісіє! — крикнув він.

— Що ти хочеш? Мене відсторонили, тобі не можна зі мною спілкуватися.

— Це за якими-такими законами? — насупився Скай.

— Особистісними, — я побіжно зиркнула на нього і продовжила йти до машини вже швидше, — відвали, boot, на душі нудно. Якщо тебе цікавить, ні, хлопчиська я не вбивала.

— Я знаю і вірю тобі, — без тіні сумніву кивнув Скай, — але я хочу допитати…

— Серйозно, boot?! — я навіть зупинилася і ткнула йому пальцем у груди. — Ти?! З усіх працівників бюро?!

— Я не був призначений, — він підняв руки вгору в захисній позі, — але я хочу докопатися до правди й повернути тебе на роботу.