Розділ 12.

У будь-якій поліцейській дільниці, і БНП зокрема, злочинців тримають в окремих камерах. Якщо ж агент хоче поспілкуватися із затриманим, то його відводять у спеціальну кімнату з великим дзеркалом у стіні. Воно, насправді, вікно в передбанник — місце, звідки інші агенти можуть стежити за ходом допиту.

І раніше спостереження з боку мене ніколи не турбувало.

— Треворе? — у тому самому передбаннику я зіткнулася з агентом молодшої ланки.

Він часто патрулював місто й перетинався з нами в деяких справах, але в саму команду так і не потрапив. Чи то за кваліфікацією не пройшов, чи то амбітності не вистачило — не знаю.

— Що ти тут робиш?

Тревор ніяково посміхнувся, блиснувши давно не поголеною щетиною. На ньому не було нашої звичайної чорної уніформи — тільки помаранчева футболка і м’які, беззвучні при русі штани.

— Я почув, що ви допитуватимете тут, агенте Восс, — він вирівнявся і коротко прослизнув по мені темними очима, — хотів подивитися, набратися досвіду.

Почув? Як він міг почути про це, якщо я зробила запит пізно вночі буквально десять хвилин тому? Я побіжно оглянула Тревора ще раз — руки тримав позаду, дивився рівно і впевнено. Дихання розмірене. Якщо бреше, то добре. Втім випробовувати молодшого за званням на вошивість не входило в мої плани сьогодні.

— Наберися досвіду на іншому допиті, цей закритий, — я холодно кивнула й натиснула на кнопку на панелі, затемнюючи екран сусідньої кімнати.

Тревор мляво посміхнувся і пробурмотів щось вибачливе, потім повільно поплентався на вихід.

Ніщо не заважало йому повернутися, увімкнути екран і спостерігати за всім. Але я ж достатньо обережна, щоби потім перевірити камери. Про всяк випадок підняла голову до однієї з них, безсловесно натякаючи Тревору, що потім перевірю.

Почекавши з хвилину, я пройшла в кімнату.

— Драсьті, — сонно промимрив хлопчик.

— Не «драсьті», а вітаю. Ти розмовляв із моїм напарником до цього.

— О, Скай із вами? — миттю підбадьорився хлопчик. — Мені він сподобався. Добрий такий. Як думаєте, мене відпустять завтра до мами? А то вона переживатиме.

Я ще раз окинула поглядом хлопчиська. Виглядав живим. Я змусила його витягнути руки й уважно оглянула на предмет уколів, але й вони були відсутні. Або з ним попрацював чортів профі, або просто ще не встиг прибрати малого.

— Як тільки ти дістався до Молота? — я здивовано похитала головою. — Тобі б із мамою мультики дивитися, малюк.

— Тому й дістався, — з абсолютно чесними очима відповів він, — нашу школу стільки разів обшукували, а мене ніколи не підозрювали.

І гордовито усміхнувся так, руки схрестив. Я грюкнула по столу так різко, що він від несподіванки охнув.

— Ти тут жарти жартуєш, малий, — я нахилилася нижче й почала говорити майже пошепки, — а в нас у бюро на тебе полювання відкрили. Дуже скоро стане не так весело.

— Але Скай обіцяв… — його обличчя витягнулося, хлопчик раптом схлипнув, — що мене під захист свідків…

— Скай перший день на роботі! Ти думаєш, він може обіцяти речі такого масштабу?!

По його щоках покотилися крокодилячі сльози, кожна розміром із повноцінний град. І весь цей час він дивився на мене з повним нерозумінням. Мовляв, я ж усього лише дилер наступного рівня в схемі поставок нелегального зілля, за що мене?

І найсмішніше, що найімовірніше, його вже допитували в зілляконтролі. І відпускали є.

Я видихнула й сіла навпроти хлопчика.

— Розкажи мені все, що говорив Скаю, слово в слово, і я подивлюся, чим зможу допомогти тобі.

— А ви… вас тут усі слухаються, так?

На секунду в мені розпливлося щось тепле, приємне — мені зробили комплімент. Я майже посміхнулась, як раптом натренований погляд намацав той самий м’яз. Хлопчисько в його віці не міг про нього знати. Може він і природний брехун, але я чітко розрізнила цю легку усмішку, що промайнула в трикутнику м’язів на його щоці, — він думав, що спіймав мене на гачок.

— Ах ти паршивець, — я навіть видихнула з краплею відрази, — і часто це на інших працює?

Він зрозумів, що його гру розкусили, а тому обтер щоки рукавом і прийняв зовсім інший вираз обличчя. Хижий, розважливий, практичний.

— А ти майже попалася, — усміхнувся хлопчик і схрестив руки, — але Скай тримався краще. Він із самого початку не купився.

— Говорити будеш?

— Навіщо? Сама запитай у нього, якщо треба.

— Що ж, гаразд, — я подивилася на годинник і видихнула. Навіть встала в бік дверей. Часу залишалося не більше двох хвилин, — Скай жодних розпоряджень щодо твого захисту не залишав. Я можу піти й до ранку тебе залишать як є. Але якщо ти так хочеш…

— Зачекай! — хлопчик навіть підвівся, від чого прикуті руки голосно задзвеніли наручниками. — Я розповім. Не йди. У вас є агент, імені не знаю, але в нього татушка на руці дивна, жаби. Це розпізнавальний знак угруповання. Його дають тільки наближеним, тому в мене немає, але… — Голос його тремтів, він дивився на мене цілком серйозно. — Мене вб’ють?