Розділ 10.

Найбільше в житті я не люблю ультиматуми. Особливо безпідставні. Особливо від новачка. Конкретного. Ская.

Що б цей кучерявий собі не надумав, у мене є цілком собі здорова причина нишпорити і збирати інформацію на Купідона. Молот — зілля любовного характеру. Кому як не богу кохання бути відповідальним за це?

Ну а те, що я ляпнула про вбивства — то це було заради філософії та сміху після веселого вечора.

— Пішов ти зі своїми погрозами, — я фиркнула і спробувала відштовхнути від себе чоловіка.

Не вийшло. Він тільки ближче підійшов до мене. Хват його руки був сильним, але я могла вирватися — знаю кілька прийомів, які навіть такий м’язистий федерал не зможе відбити. Навіть ногу занесла, щоби показати йому силу дзвону двох дзвоників, коли Скай вимовив щось інтригуюче.

— Ти маєш рацію щодо крота.

Я завмерла.

— Це ти? — вигнула брову з очевидним сарказмом, губи скривила їдка посмішка.

Скай був першим під підозрою в моїх очах — поки не доведе зворотного. Він мій напівжарт не оцінив.

— Я не знаю, хто саме, — новачок вимовив на одній ноті, ледь ворушив губами.

Побоюється стеження? Я коротко оглянула периметр боковим зором, але нічого підозрілого не впадало в око. Якщо за нами хтось і стежить, то добре здалеку. Погляду на собі я не відчувала.

Але в нашій справі перестрахуватися краще, ніж потрапити в халепу.

— Ти знаєш, — я спокусливо усміхнулася і прослизнула рукою вздовж його шиї до самого вуха, — моя квартира зовсім неподалік…

— І ти мені кажеш це, тому…

— Тому що там нам ніхто не завадить, — підморгнула я і повела чоловіка за собою.

З боку могло здатися, що я з ним просто фліртувала. Але фраза моя не просто так мала двоякий сенс. Після того, що сталося з Маркусом, останнє, що я збиралася зробити, — спати з колегою. Ще й у власному будинку.

Ми були в мене вже за кілька хвилин — залишалося тільки звернути в правильний квартал і піднятися пожежними сходами. Там зістрибнути на потрібному поверсі, і…

Вхід до мого притулку був звичайнісіньким, але потрапити всередину можна було тільки з вулиці. Запобіжні заходи.

— Ласкаво просимо, — промовила я і відчинила двері перед Скаєм.

Варто віддати новачкові належне — він швидко оглянув квартиру, знайшов очима диван і попрямував до нього, ігноруючи капітальний хаос. Мої ліфчики на столі й під диваном, шкарпетки, забиті в «камінчик» під подушкою, і тридцятикратні кола від кавових чашок на столику поруч його абсолютно, здавалося, не бентежили.

Останнє я вирішила не прибирати. Наслідки нервового життя! А ось одяг все-таки забрала в частину моєї спальні — на ділі, кинула на ліжко, приховане від загального огляду шторками. Я жила в студії. Більшого з моїм способом життя не було потрібно.

— Отже, — прокашлялася і сіла навпроти новачка, — ти хотів поговорити про…

Він виразно подивився на вікно, з якого відкривався вид на все місто. З м’якою посмішкою я натиснула на зелену кнопку на пульті двічі — жалюзі миттєво закрилися, і зазвучала приємна музика води. Почути нас тепер було практично нереально.

—… крота? — закінчила я свою думку.

— Той школяр, якого ми заарештували, — серйозно кивнув Скай, — адже він не був просто покупцем.

Це я вже знала, тому мовчки продовжувала слухати.

— Ми з ним розговорилися… — Чоловік ледь помітно сіпнувся в лівий бік. Я насторожилася. Деякий час ми сиділи в тиші, потім Скай знову заговорив: — Він заперечував усю свою провину. Казав, що просто купував, що не знав, що його це взагалі не стосувалося, поки я не пригрозив йому ув’язненням. Вирішив провести хлопчиська ділянкою, сфотографувати — виключно щоб налякати.

— Ти вирішив похвалитися, як розвів його? — я закотила очі.

— У тому то й суть, що я цього не робив, — зовсім напружився Скай. — Коли ми пройшлися по ділянці, він раптом побілішав до кольору цього чортового папірця, і сказав, що все розповість в обмін на імунітет.

Щось нехороше заворушилося всередині мене.

— Він побачив когось в бюро, — Скай сперся на коліна й нахилився до мене близько-близько, — і це сходиться з твоїми підозрами про крота.

Я задумалася. Чи було це правдою? Справді, на гру хлопчика не скидалося, але хіба мало що в голову дітлахам спадає в наш час? Вони дивляться такі відеоролики, що після них і в Пентагон увірватися готові. Довіряти просто словам дитини на підставі цього…

Я насупилася.

— Ти думаєш, він говорить правду?

— Він назвав дату великого продажу, там і перевіримо, — знизав плечима Скай.

— А хто був кротом сказав?

Це було цілком природне запитання, яке я б поставила підозрюваному одразу, щойно ми почали допит. Якщо я вважаю, що в нас є кріт — нехай би розповів. Але Скай просто далі сидів в безпосередній близькості до мене й мовчав.

— Я не впевнений, — він відвів погляд, — здається, так, але якщо чесно, усе вже в тумані. Башка розколюється…