4.2

Чомусь на мить у нашому залі стало тихо. Навіть Елена, яка до цього перебирала клавіатуру, раптом завмерла. Тиша стояла оглушлива, але рівно одну секунду. Один стукіт серця. Далі все знову повернулося на круги своя — ніби ніхто й не помітив цього хвилинного божевілля цілого світу.

— Перевели в Нью-Йорк, — відповів Харлан, — на його місце прийшов… кхм, агент Нороу.

Скай тут же підстрибнув зі свого місця і почав кланятися на азіатський штиб, підхопивши свою краватку вільною рукою. Його порив, очевидно, не оцінили. Коротко подивилися в його бік, усю увагу прикувавши до лейтенанта.

— Так от, нам доручили справу.

Харлан підійшов до великої коркової дошки й розмістив фотографію трикутної колби з каламутною рожево-сріблястою рідиною всередині.

— Це любовне зілля, Молот. Його поширюють у нашому окрузі. Викликає втричі більше ефекту, ніж стандартний афродизіак.

Я насупилася. Утричі? Це ж здатне вбити людину за неправильної дози. Найменше — грати з психікою, перевертати свідомість в одне єдине хтиве бажання.

— Зілляконтроль запросив допомогу в нас, — попередив наростаюче питання в повітрі лейтенант, — тож наші відділи на час об’єднаються. Попрошу кинути всі сили на пошук джерела. Хто, де й за яких обставин поширює цю гидоту.

— У нас є хоч якісь дані, лейтенанте? — кинула я.

Я планувала присвятити вечір пошуку інформації на Купідона, а не гонитві по підворіттях із відвертими любителями спальної діяльності. Але Харлан тільки похмурішав.

— Три місяці тому відправили агента під прикриттям, — на дошку відправився ще один знімок — симпатичного чоловіка за сорок, — і місяць тому він перестав виходити на зв’язок. Кого б не відправляли за ним, знайти не виходить.

— Тобто ми не знаємо нічого? — висновок напрошувався сам собою.

Зілляконтроль прийшов до нас, тому що ми — найкращий відділ. Але їхня справа пахла до огидного неприємно.

— Ваше завдання — з’ясувати, де зниклий агент. І хто за цим усім стоїть.

Харлан роздав кожному сферу пошуку й завдання. Нам зі Скаєм дістався патруль бідних вулиць — зловити передачу зілля, вистежити ціль, вийти на постачальників. Джейкобсу і його партнеру дали багаті райони.

— Просто чудово, — я клацнула язиком досить тихо, щоб це не долетіло до Харлана.

— Що ж, поїдемо разом, агент Восс? — усміхнувся мені Скай.

— Я поведу.

— Але я був найкращим водієм у моєму минулому відділі!

— Піди пожалійся вчительці, — я хмикнула у відповідь, — сказала ж, boot, поки що в моїх очах ти на рівні пуголовка.

Я підхопила ключі зі столу й попрямувала до виходу, але сьогоднішній день спокійним бути зовсім не обіцяв.

— Чуєш, новачок! — крикнув Джейкобс.

І яка балакуча муха його вкусила сьогодні?

— Проставлятися будеш? Знайомство з колективом як ніяк!

Йому згідно закивали й підтакнули. Хтось навіть хрюкнув на підтвердження слів. Не проставитися в новому колективі — гріх!

— А де ви зазвичай збираєтеся? — Скай одразу ж долучився до розмови.

— Наша людина! — Джейкобс радісно обійняв хлопця і  у барвах розповів, де, куди й навіщо йому потрібно прийти, і скільки випивки на всіх замовити.

— Тоді за мій рахунок? — добив останнім Скай, і тепер уже всі дивилися на нього з неприхованим захопленням.

Усі, крім мене. Я так і завмерла на місці, уважно відстежуючи кожен рух свого нового напарника. Він говорив солодко і правильно.

Занадто правильно для того, хто мав настільки наївний вигляд.

Скай зловив мій погляд, попри натовп, що обступив його. Повернувся в мій бік, посмішки не прибрав.

Ми стояли так лише кілька секунд. Мені ж здалося вічність.