Розділ 3.

Насамперед я вибралася з проклятої квартири до біса подалі. Сама я жила в протилежному кінці міста. Їхати туди ранковими заторами — самогубство, тож вирішила одразу вирушити на роботу. Там можна привести себе до ладу — благо, душові та кімнати відпочинку доступні цілодобово. Змінний одяг теж. В агентів усяке в житті буває.

Жовта машина під’їхала до корпусу охорони за годину. Я розрахувалася з таксистом і підійшла до стійки перевірки.

— Бейдж 405027, агент Восс, — протараторила й доклала до апарата перепустку. Лампочка загорілася зеленим.

— Ви сьогодні не на машині, агенте? — здивувався охоронець Біллі.

Він часто помічав хто на чому приїжджає, а головне — з ким. Головна пліткарка Бюро Надприродних Пригод — БНП, як ми між собою називаємо.

— Зламалася, — спокійно збрехала я, поставила підпис у книзі відвідувань і пройшла на територію бюро.

Чи повірив мені Біллі перевіряти не стала.

Комплекс бюро був надзвичайних розмірів. На машині тут, звісно, простіше й швидше. Ще б пак! Тут і розслідування, і суди, і навіть в’язниця містилися. Усе в одному місці — аби прості громадяни не переймалися тим, що відбувається за високим колючим парканом.

У кімнаті відпочинку я була одна. Швидко скинула одяг на лавку. На секунду забарилася — кинути в кошик для брудної білизни? Але маленький черв’ячок усередині мене впевнено твердив, що настільки сильний бруд не відмиє жоден порошок. Тож ідеальна форма агента Восс вирушила прямо в смітник.

Гарячі струмені змивали з мого тіла дотики Маркуса. Тут, поки нікого не було, я дозволила собі хвилину поплакати. Образитися. Побути маленькою дівчинкою, яка потрапила в таку ідіотську ситуацію.

Чи була я ідіоткою? Так! Абсолютною! Але на відміну від усіх монстрів, що я ловлю на щоденній основі, я все-таки людина.

Терпкий шампунь скапував на тіло, і спокій, нарешті, опустився мені на плечі. Стало легше. А як знайду інформацію на Купідона, то й зовсім скину камінь із душі.

Я витягнула руку за рушником, але на гачку його не виявилося. Я насупилася. Начебто ж брала із собою? Хоча із цим проклятим Маркусом могла й не помітити, як залишила його в роздягальні. Важке зітхання зірвалося з губ. Начебто там нікого не було. Нічого страшного, якщо я швидко вискочу?

Я відчинила двері душової і виглянула одним оком. Нікого. Заплющила очі, порахувала до трьох, щоб рвонути, і побігла.

Ось тільки бігти в роздягальню голяка із заплющеними очима було явно дуже поганою ідеєю. Бо в цей момент до роздягальні зайшов молодий чоловік, у якого я з переляканого розбігу врізалася, відпечатавшись своїми грудьми та іншими частинами тіла в ньому. Упали обидва.

— Що ти не дивишся, куди преш?! — я трималася за голову і стогнала.

Тут же кинула погляд на лавку. Так і є. Я забула рушник просто перед своєю шафкою. Чоловік продовжував лежати на підлозі, зображуючи живий труп. Очі заплющив, накрив долоньками й майже не дихав.

Я вже встигла схопити рушник і обмотатися ним, а він усе продовжував лежати.

— Ау? Живий там?

Відповіді не було, тож я підійшла ближче. Ткнула ногою. Хіба мало хто в роздягальню заходить — раптом це й не людина зовсім? Обережність понад усе! На дотик чоловік був теплим, та і груди здіймалися. Значить не труп. Просто дурень.

Я знизала плечима і відкрила свою шафку, де лежало кілька комплектів запасної форми. Швидко накинула на себе футболку, що обліпила вологу шкіру. Штани зайняли більше часу, бо заради пристойності скидати рушник я не стала.

Застебнула ширінку.

— Будеш і далі там лежати?

— Ви одягнулися, міс?

— Боже, які ми ввічливі, — я хмикнула й зачинила шафку. — Новенький чи що?

Підійшла до нього ближче і простягнула руку. Чоловік відчинив свої небесно-блакитні очі так обережно, ніби боявся мого навислого оголеного тіла. Переконавшись, що я все ж одягнена, він торкнувся моєї руки. М’яка й ніжна — ніби й не агента зовсім.

— Я — Скай. Скай Нороу, агент розслідувальної групи.

До чого дивне ім’я.

— Алісія Восс, — наші пальці все ще торкалися одне одного, тож я зобразила рукостискання. — Працюю під керівництвом лейтенанта Харлана.

— О, — губи Ская округлилися, — так ми виходить колеги?

Колеги? Але в нас повний набір, вільних місць не було. Три пари, два аналітики й лейтенант. Хіба що…

Маркус же звільнився.

Невже це — мій новий напарник?!