2.2

Але начебто й магія моменту минула, і старанну офіціантку мені стало шкода. Я перекинула келих у себе й повернулася до Маркуса зі ще тверезими очима.

— Я, мабуть, піду, завтра ще купа справ.

На мить обличчя чоловіка завмерло. Ні емоцій, ні думок — я не могла зрозуміти чи зчитати його. Ось, що мені завжди було цікавим у Маркусі. Я не могла зрозуміти, про що він думав — хоч би яким досвідченим детективом не була.

— Слухай, — нарешті вимовив він, — у мене вдома кілька платівок завалялося, ти начебто захоплюєшся ними?

Я кивнула.

— Можу до тебе завтра в обід зазирнути, — спробувала з’їхати з теми, але не тут то було.

— Може зараз? Раз ми все одно разом.

— Маркусе… — я зам’ялася. — Це погана ідея.

— У мене є записи концертів Бенні Гудмана. Кажуть, унікальні.

О, це був підлий трюк! Мої очі загорілися майже миттєво. Я зітхнула, повітря зачаїлося в моїх легенях і відмовилося покидати їх, поки не погоджуся заїхати до Маркуса. Що поганого може трапитися? Він — мій напарник, він мені життя скільки разів рятував! Та й це ж усього на п’ять хвилин…

— Тільки якщо швидко, — я вимушено здалася.

До Бенні Гудмана я навіть дісталася. Навіть встигла почути, що це був справді унікальний запис його концертів двадцятого століття. Потім моя блузка виявилася розстебнутою, а я впиралася руками в спинку дивана поруч із тим самим вініловим програвачем.

Через кілька годин я прокинулася від бажання попити води. З одягу на мені нічого не було, і від відвертого холоду мене прикривало тільки простирадло в районі грудей. Костюм виявила на підлозі біля дивана навпроти. Спідню білизну — на лампі ліворуч від ліжка.

Я тут же перекинулася на подушки із затятим бажанням померти просто зараз. Це ж треба було! Знала ж, що не можна було їхати до Маркуса!

Але наскільки ж спекотними були його поцілунки, які солодкі він зривав стогони! Я закусила губу й повернулася.

На ліжку я лежала одна — простирадло зім’яте, але ще тепле. Значить Маркус нещодавно вийшов. Я озирнулася ще раз — праворуч, там, де він лежав, були прочинені двері. У ванну? Мене раптом відвідала пустотлива думка, що можна було б відвідати Маркуса там і повторити те, що відбувається вночі. Я грайливо посміхнулася.

— О, ти вже прокинулася? — чоловік вийшов з-за тих самих дверей повністю вдягнений на моє повне розчарування. Він застібав верхній ґудзик сорочки.

Я кинула погляд на годинник.

— Куди ти йдеш так рано? Роздягайся і лягай до мене. Ми можемо ще поніжитися.

І перевернулася на живіт, спокусливо заманюючи чоловіка до себе. Він тільки сів на ліжко із сумною посмішкою. Провів уздовж мого хребта, по плечу і ключиці, прагнучи до підборіддя.

— Пробач, котеня, мені час відлітати, — дзвінко і швидко Маркус чмокнув мене в губи.

— Відлітати? У нас справа?

— У мене, — стиснув губи чоловік і усунувся. — Я хотів раніше тобі сказати, але не міг підібрати слів, а тут… Кхм, загалом, ми були зайняті іншим. Мене переводять у Нью-Йоркське відділення очолювати свою групу.

Я розплющила очі ширше. Піджала ноги під себе й натягнула покривало ближче до грудей.

— Тобто як у Нью-Йорк? — глухо повторила.

— Ти можеш залишатися тут, скільки хочеш, — продовжив Маркус, ігноруючи моє запитання, — квартира оплачена до понеділка включно, тож спокійно забирай їжу і все по дрібниці, що тут залишається.

Я не дуже зрозуміла, навіщо мені була потрібна їжа і дрібниці самого Маркуса. Тупо продовжувала пиляти поглядом одну точку перед собою.

— Твоє тіло просто божественне, я знав, що не пошкодую після ночі з тобою, — навіщось додав він наостанок і встав.

— Але пам’ятай, котеня, це просто приємна ніч без зобов’язань. Сподіваюся, повторимо як-небудь.

Хотів було потягнутися до мене за ще одним поцілунком, але в мене на обличчі яскраво закарбувалася відраза.

— Ну, бувай? — кинув Марк і вийшов із квартири, грюкнувши дверима наостанок.

А я все сиділа на місці й думала. Я будувала кар’єру п’ятнадцять років. Я — найкраща професійна агентка, яка ніколи не піддається почуттям і низинним втіхам.

Те, що сталося вночі, неможливо пояснити в ключі мене.

Алісія Восс ніколи не спить із колегами. Алісія Восс ніколи не піддається спокусам.

І якщо хтось і був здатний навести бардак у моїй голові, то це міг бути тільки він.

— Купідон, — проричала я, крізь із силою стиснуті зуби.

_____________________________

Любі, дякую за вашу шалену підтримку! Залишайте коментарі та вподобайки, розповідайте перші враження про життя нашої Алісії. І що ж їй тепер робити? Де шукати Купідона?

Завжди ваша,
Олександра Метафор