Розділ 2.

Я заштовхала суккуба до чорного фургона з фіктивними вікнами — людям поза бюро не слід було переживати про надприродних створінь.

— Назвіть ваше ім’я, — я заповнювала документи, поки Маркус приковував суккуба до протилежної стіни.

Вона, очевидно, мовчала. Я видихнула й підняла голову.

— Ім’я, — повторила наполегливіше.

— Льодяник, — хихикнула дівчина і грайливо подивилася в бік Маркуса, — містере поліцейський, ваша форма так мене заводить…

— Як добре, що антиенергетичний нашийник повністю перекриває твою магію, — хмикнув він, — так на тебе дивлюся і зовсім не в моєму смаку.

Суккуб із характерним ім’ям Льодяник ображено надула губки й виставила груди вперед побільше, привертаючи увагу чоловіка, але марно. На неї Маркус навіть не дивився.

— А ця швабра волохата значить у твоєму?

Це про мене йшлося. Я навіть голову підняла і брову вигнула. Зазвичай ми не приписуємо додаткову статтю за образу представника влади, але зараз щось руки засвербіли.

Маркус перевів погляд на мене.

— Агент Восс? — уточнив, мабуть, чи мене іменували шваброю. — Так, дуже навіть.

Усередині все завмерло. Я зустрілася очима з напарником, і він лукаво підморгнув мені. Скільки він уже так фліртував зі мною? Останні місяці? Чи весь рік, що ми працюємо разом?

Чи я почала помічати це тільки зараз, коли всередині раптом усі думки стали обертатися навколо Маркуса? Небезпечні думки. Я закусила губу.

— Місце проживання, — після ніякового кашлю продовжила заповнювати рапорт для начальства.

По прибутті лейтенант перевірив усі документи й виніс вердикт. Льодяник засудили до ув’язнення на три роки і відправили до в’язниці для секс-злочинців. Я особисто з превеликим задоволенням запхала її в камеру разом із німфами та сиренами.

— Стерво, — фиркнула вона мені на прощання.

— Потвора, — хмикнула я і розвернулася до виходу, парадуючи поп-фільми, де головний герой ніколи не дивиться на вибух.

Ось і я не дивилася, як суккуб кинулася на ґрати, як її зуби стали розміром із шаблезубого тигра, а слина розліталася на метр уперед.

— Не хочеш перекинути по келиху після зміни? — кинув на виході Маркус.

Це дуже погана ідея. Сьогодні п’ятниця. Сидіти можна довше звичайного. Усередині ще жевріли залишки впливу суккуба, а отже я була надто чутлива до чоловічої уваги.

Та й з урахуванням постійного флірту Маркуса щодо мене…

Але ж він мій напарник? Я із сумнівом провела поглядом по темному волоссю, по ледве підпущеній щетині і пружним м’язам, що перекочувалися, коли чоловік спирався на щось.

А якщо він ось так упиратиметься в спину ліжка…

Так, стоп! Занесло!

— Мені ще до Харлана зайти в справі в справі мутованого фавна…

Маркус подивився на мене знайомим поглядом. Брову підняв вище, усмішку вдягнув іронічну й навіть закусив губу. Не вірив мені аж ні на хвилинку. А мені справді до лейтенанта треба було! Просто питання нетермінове і швидке. Але ж не обманювала…

Я видихнула.

— Вмовив, — мляво посміхнулася йому.

Ми пішли в бар бюро, де часто зустрічалися наші колеги після важкого дня. Темно-червоні стіни створювали приглушену обстановку, елегантно вдягнені суккуби розносили випивку. Тут узагалі часто зустрічалися надприродні представники — працювали як програма адаптації після відсидки.

— Чула, ви Льодяника спіймали, — усміхнулася мені Хлої, щойно ми з Маркусом зайняли вільний столик.

— Швидко ж ти, — я хмикнула, — знайома?

— Двадцятиюрідна сестра, — офіціантка знизала плечима, — що пити будете?

І дістала занадто товстий блокнотик, у який записувала тонкими пальчиками наші слова. Маркус попросив пляшку шампанського — відсвяткувати успішну операцію.

— Це ж не було якоюсь складною справою, — я розсміялася, на щоках проступив рум’янець. Приємно все-таки.

— Ні, але якої трагедії ми уникли! — вигукнув чоловік. — Якби просто там усе вийшло з-під контролю… Ми б теж потрапили під вплив чар суккуба.

Присунувся до мене ближче. Я відчула аромат його терпкого парфуму. Стало важко дихати, груди здіймалися частіше. Спекотно. Нестерпно спекотно в цьому барі.

— І що б тоді було? — чомусь тихо запитала я.

Маркус уже щосили роздивлявся мої губи і відверто облизувався.

— Рейнхардт, що, як? — крикнув один із працівників бюро, збиваючи романтичну обстановку між нами.

Я навіть видихнула. Треба ж. Може Маркус сам суккуб? Абсолютно не можу йому чинити опір.

— П’ємо за гарний день! — відсалютував келихом чоловік. — Нехай же всі суккуби будуть під контролем!

Агентам це, очевидно, сподобалося. Вони задоволено заіржали й пішли до бармена за порцією добавки. Хлої біля стійки стиснула губи. Мені стало ніяково.