Глава 158

У Пейдж вдома було тихо й тепло — той тип тиші, який не тисне, а трохи тримає.

Подруга прийшла не з пустими руками: чай, щось солодке, і той знайомий погляд “я тут, я не відвалююсь”.

Вони сиділи на дивані, загорнувшись у плед.

Еллі майже не торкалася чашки.

— Слухай, — обережно сказала подруга, — я розумію, що тобі зараз важко. Але… це не кінець світу.

Пейдж кивнула.

— В житті так буває. Люди закохуються, розходяться, не вчасно, не в тих умовах… це не означає, що з тобою щось не так.

Еллі дивилась кудись в одну точку.

Наче слухала, але слова проходили повз і не затримувались.

— Я знаю, — тихо сказала вона.

Але голос звучав порожньо.

Пауза затягнулась.

І тоді вона додала вже зовсім іншим тоном:

— Просто… я не знаю, як тепер жити.

Пейдж переглянулась із подругою.

І вже без зайвих фраз підсіла ближче.

— Еллі, — м’яко сказала вона, — ти зараз не “жити не знаєш”. Ти просто в моменті, де дуже боляче.

Еллі гірко усміхнулась.

— Мені здається, що я зламала все.

— Ти нічого не зламала, — швидко відповіла Пейдж. — Ти сказала правду.

Подруга кивнула:

— І інколи правда — це не кінець. Це просто… дуже незручний початок.

Еллі опустила голову.

— Але я тепер навіть не можу поруч з ним бути.

Пейдж тихо зітхнула.

— Ти не мусиш зараз вирішувати все життя наперед.

— Мені здається, що вже вирішила, — прошепотіла Еллі.

І знову замовкла.

Останні тижні Пол жив ніби на автоматі.

Робота.

Телефон.

Порожній дім.

І постійне відчуття, що щось у ньому не на місці.

Еллі не відповідала.

І це “не відповідала” з кожним днем ставало важчим.

Керолін намагалася заповнити цю тишу.

Розмови про весілля.

Плани.

Організацію.

Майбутнє.

Але що більше вона говорила, то сильніше Пол відчував втому.

Не фізичну.

Іншу.

— Думаю, це навіть добре, — сказала Керолін одного вечора. — Що Еллі зараз окремо живе.

Пол підняв погляд.

— Що?

— Ну, так буде правильніше, — спокійно продовжила вона. — Вам треба менше контактувати. У тебе скоро сім’я.

Кілька секунд Пол мовчав.

— Вона не “проблема”, — тихо сказав він.

Керолін знизала плечима.

— Я не це мала на увазі. Просто… це правда. Вона ж тобі, по суті, ніхто.

Тиша впала різко.

Наче кімнату вимкнули.

Пол повільно підвівся.

— Повтори.

— Що?

— Те, що ти щойно сказала.

Керолін насупилась.

— Пол, не починай. Я просто кажу реалії. Вона виросла з тобою, але—

— Вона мені не “ніхто”.

Його голос став холодним.

І вперше — дуже чітким.

Керолін замовкла.

І в цю мить щось у Полі клацнуло.

Не емоція.

Не ревнощі.

Не образа.

А усвідомлення.

Повне.

Неприємне.

Невідворотне.

Він раптом зрозумів, що сидить у житті, яке виглядає “правильним”.

Зі “своєю” жінкою.

З “правильним” майбутнім.

З “логічним” вибором.

Але всередині — порожньо.

І ця порожнеча має ім’я.

Еллі.

Пол мовчки відійшов до столу.

Кілька секунд дивився на все, що лежало перед ним — документи, плани, списки.

І раптом почав складати їх у сторону.

Спокійно.

Акуратно.

Наче вже прийняв рішення ще до того, як вимовив його.

— Пол? — напружено сказала Керолін. — Що ти робиш?

Він навіть не одразу подивився на неї.

— Весілля не буде.

Тиша.

— Що?

Він нарешті підняв очі.

І в них уже не було сумнівів.

— Я не можу.

Керолін застигла.

— Ти зараз серйозно?

Пол кивнув.

— Так.

Пауза.

— Це не те життя, яке я обрав.

І вперше за довгий час він відчув не страх.

А чесність.

Болісну.

Але справжню.

Глава

Через декілька днів після розставання з Керолін, Полу навіть стало трохи легше. Він нарешті відчув, що зробив правильний вибір. Поки Керолін сварила його він акуратно збирав свої речі, попросив в неї вибачення і пішов з ї життя назавжди. Він почав усвідомлювати, що те саме справжнє він просто не помічав раніше в собі самому. Він не розумів, чому все склалося саме так. Та з якою він хоче бути тепер просто виключила його зі свого життя, в той час, коли він пішов би заради неї на все, але він не міг змусити Еллі зробити так як саме хотів би він, бо це дуже егоїстично. 

Він приїхав додому, там де немає її. Не чути її сміху. Немає її підтримки. Пустота, яка вбиває його. 

Пол не написує Еллі як ненормальний . Він поважає їх вибір, але як же боляче йому жити тепер з цим усім.

Полу настільки погано, що він навіть не може зайти в її кімнату. 

Він просто йде в свою кімнату аби просто заснути і не думати про те, як там Ел....

Глава

Коли пол вже глибоко спав він прокинувся від гучного дзвінка телефону і не зрозумів, що взагалі відбувається.

Він не одразу взяв слухавку.'

Довго дивився на екран, ніби щось всередині не дозволяло натиснути “відповісти”.

Потім усе ж прийняв виклик.

— Пейдж?

І вже в наступну секунду він зрозумів, що щось не так.

Вона кричала.

— Боже Пол! Тут Еллі! Вона в лікарні!

Його тіло буквально застигло.

— Що сталося?

— Я не знаю точно… їй різко стало погано, вона знепритомніла… її забрали швидко…

Пол уже стояв.

— Яка лікарня?

Далі він пам’ятав уривками.

Дорога.

Світло.

Руки, що стискають кермо занадто сильно.

Думки, які не встигають оформитися.

У лікарні його зустріли холодні коридори і запах антисептика.

— Еллі… де вона? — швидко запитав він у реєстрації.