Глава 153

Вони зустрілися з організатором біля великої тераси готелю, де відкривався вид на море.

Чоловік середнього віку одразу привітно усміхнувся, простягнув руку Полу:

— Нарешті ви приїхали. Все вже майже готово, але є ще кілька моментів, які треба узгодити.

Потім його погляд ковзнув на Еллі.

Він на секунду завмер, ніби щось не співпало в голові.

— О… — усміхнувся він трохи здивовано. — Я думав, ви з іншою дівчиною приїдете.

Повисла коротка пауза.

Пол спокійно відповів:

— Це близька мені людина. Вона зі мною на час підготовки.

Організатор підняв брови, але швидко переключився в жарт:

— Знаєте, я вже почав думати, що ви так швидко знайшли собі нову наречену.

Пол навіть не одразу змінив вираз обличчя, лише трохи хмикнув:

— Ви справді так думаєте?

— У житті буває різне, — з усмішкою відповів той. — Особливо перед весіллями.

Еллі стояла трохи осторонь і мовчала, спостерігаючи за цим діалогом.

Пол не став продовжувати жарт.

— Давайте до справи, — спокійно сказав він. — Ми тут не для цього.

Організатор одразу кивнув:

— Так, звісно. Почнемо огляд.

Вони рушили територією готелю.

Організатор ішов попереду, показуючи дорогу:

— Отже, тут буде основна зона церемонії. Ми вже виставили орієнтири для арки, вона буде ближче до води.

Вони підійшли до відкритого майданчика з видом на океан.

— Тут гості. Розсадка ще уточнюється, але концепція вже затверджена.

Він розгорнув планшет і показав схему.

Пол уважно слухав, іноді ставив короткі питання:

— Скільки часу займає перехід між церемонією і вечерею?

— Чи є план на випадок дощу?

— Освітлення ввечері?

Еллі йшла поруч і мовчала, лише іноді переводячи погляд з одного місця на інше.

Далі вони пройшли до ресторанної зони.

— Тут буде вечеря, — пояснив організатор. — Ми повністю змінюємо оформлення. Буде багато світла, квіти, легка тематика, максимально відкритий простір до моря.

Він показав розташування столів.

— Ось тут головний стіл. Тут музиканти.

Пол кивнув:

— А з меню?

— О, це ми якраз сьогодні ще фіналізуємо, — відповів той. — І десерти. Ви якраз приїхали вчасно для дегустації.

Еллі ледь помітно напружилась на слові “дегустація”, але нічого не сказала.

Вони продовжили йти територією.

Організатор показував далі:

— Тут зона для фото. Захід сонця буде прямо звідси найкращий. Ми спеціально це врахували.

— Тут лаунж-зона для гостей після вечері.

— А ось тут невеликий бар.

Пол слухав уважно, іноді кивав, повністю занурений у процес.

Еллі ж більше просто спостерігала — за простором, за людьми, за тим, як усе це вже існує без неї як рішення.

І з кожним кроком ставало зрозуміліше одне: це вже не план.

Це майже готова реальність.

І її просто в неї запросили бути поруч.

Еллі йшла трохи позаду Пола й організатора, час від часу киваючи, ніби слухає розмову, але насправді слова вже почали зливатися в один фон.

“арка”, “декор”, “гості”, “церемонія”…

Усе це звучало як щось дуже далеке від неї, але при цьому відбувалось буквально поруч із нею.

Вона дивилась на океан, на майданчик, на столи — і з кожною новою деталлю всередині ставало важче.

Бо це було не просто весілля.

Це було його весілля.

З кимось іншим.

Пол ішов поруч, інколи коротко уточнював щось у організатора, повністю занурений у деталі. Він виглядав зібраним, спокійним, навіть трохи холодно-діловим.

І час від часу кидав погляд на Еллі.

— Все нормально? — тихо запитав він, коли вони трохи відстали.

— Так, — одразу відповіла вона.

Занадто швидко.

Пол трохи нахмурився:

— Ти майже не говориш.

Еллі ледь знизала плечима:

— Я слухаю.

Він кивнув, але не повірив до кінця.

— Якщо втомилась, скажи.

— Я не втомилась, — тихо сказала вона і знову подивилась вперед.

Розмова продовжилась, але Пол уже інколи повертався до неї поглядом довше, ніж до організатора.

Він бачив: щось не так.

Але не розумів, що саме.

Еллі ж ішла поруч і відчувала, як всередині все стискається все сильніше.

Кожне слово про “його весілля” звучало як маленький удар.

І найгірше було те, що вона не мала права це показати.

Не мала права сказати, чому їй боляче.

Бо тоді все зруйнується.

Тому вона просто йшла.

І мовчала.

А поруч Пол — єдина людина, яку вона любила — організовував своє майбутнє життя з іншою.

І навіть не здогадувався, що для неї це не просто “робота на тиждень”.

А щось, що ламає її всередині з кожним кроком.

Організатор продовжував вести їх територією, розповідаючи про кожну деталь так, ніби це був його найважливіший проєкт.

— Не переживайте, — усміхнувся він до Пола. — Ваша жінка буде задоволена. Ми робимо все саме так, як вона хотіла.

Еллі відчула, як у грудях щось боляче стиснулося.

"Ваша жінка..."

Звичайно, він говорив про Керолін.

Але чомусь від цих слів стало ще важче.

Пол лише кивнув:

— Сподіваюся.

Організатор продовжував щось пояснювати про оформлення, а Еллі йшла поруч і мовчала.

Вона вже майже не слухала.

Її душа ніби розривалася на частини.

Вона дивилась на все це і розуміла: тут будуть його фотографії, його усмішка, його клятви.

І поруч із ним стоятиме інша жінка.

Не вона.

І від цього хотілося просто зникнути.

Але замість цього Еллі продовжувала спокійно йти поряд.

Ніхто навіть не здогадувався, що відбувається всередині неї.

Нарешті організатор відчинив великі скляні двері ресторану.

Приміщення було неймовірне.

Відкрита тераса виходила прямо до океану. Білий камінь, легкі тканини, живі квіти, тепле світло.