Глава 152

Таксі зупинилось біля термінала, і шум аеропорту одразу накрив їх — люди, валізи, оголошення рейсів, рух без паузи.

Пол першим вийшов і дістав їхні речі з багажника, потім обернувся до Еллі:

— Йди поруч. Не відставай.

— Я не маленька, — тихо буркнула вона, але все одно пішла ближче.

Вони зайшли всередину.

Все відбулось швидко: реєстрація, перевірка документів, черги, короткі запитання. Пол говорив більше, Еллі лише підтверджувала і показувала паспорт, іноді ловлячи себе на тому, що просто спостерігає за всім ніби з боку.

Коли формальності закінчились, у них залишився час до посадки.

Вони сіли недалеко від гейту.

Пол перевірив квитки, телефон, щось коротко відповів у месенджері по роботі. Еллі просто дивилась на рух людей навколо.

— Дивно, — тихо сказала вона.

Пол підняв погляд:

— Що саме?

— Що ми реально летимо, — відповіла вона.

Він ледь кивнув:

— Це всього лише поїздка.

Еллі не одразу відповіла. Потім тихо подумала:

 Для мене це не “всього лише”.

Пол поклав телефон у кишеню і залишився поруч.

Через деякий час оголосили посадку.

Літак був великий, світлий, і коли вони зайшли всередину, повітря ніби змінилось — стало тихіше, замкнутіше.

Вони зайняли місця.

Пол біля проходу, Еллі біля вікна.

— Готова? — коротко запитав він, коли літак уже почав рух.

Еллі подивилась у вікно, де миготіли вогні злітної смуги.

— Не знаю, — чесно відповіла вона. — Але я чомусь тут.

Пол кивнув.

І через кілька хвилин літак відірвався від землі.

Місто зменшилось, ніч розлилась під ними, і попереду вже була інша країна, інше повітря — і кілька днів, які точно не будуть звичайними.

Після довгого перельоту і дороги від аеропорту готель з’явився раптово — світлий, відкритий, майже вилитий у саме узбережжя.

Еллі, коли вийшла з машини, на секунду просто завмерла.

Перед нею був океан.

Глибокий, теплий, нескінченний. Сонце відбивалось у воді так, ніби все навколо було трохи нереальним.

Вперше за весь день вона трохи розслабилась.

— Тут… красиво, — тихо сказала вона.

Пол глянув туди ж:

— Так.

Вони зайшли всередину готелю. Просторий хол, світло, запах моря і квітів. Їх одразу зустрів адміністратор за стійкою.

— Вітаємо вас. У нас для вас підготовлений номер, як ви замовляли — спільний люкс.

Еллі різко повернула голову до Пола.

Короткий погляд.

Тихе, майже непомітне напруження.

Пол спокійно кивнув:

— Давайте краще два окремих номери.

Чоловік за стійкою трохи розгубився:

— А… я думав, ви пара… ваша наречена…

Він не договорив, зрозумівши, що щось не так, і швидко глянув у комп’ютер.

— Добре, зараз зробимо окремий номер для пані.

Еллі нічого не сказала.

Лише відвела погляд убік.

Пол теж не став це обговорювати.

Через кілька хвилин ключі були готові.

— Ваші номери поруч, — пояснив адміністратор. — Один коридор, різні кімнати.

Пол взяв ключі за себе і для Еллі.

— Пішли, — коротко сказав він.

Вони піднялись ліфтом угору.

Коридор був тихий, світлий, з великими вікнами на море.

Пол зупинився біля її дверей і простягнув ключ.

— Якщо щось треба — напиши.

Еллі взяла ключ, кивнула:

— Добре.

Коротка пауза.

Він вже збирався йти, але зупинився на секунду:

— Відпочинь трохи.

І пішов до свого номера.

Еллі зайшла всередину.

І вперше за весь цей день — вона просто стояла і дивилась на океан з балкона.

Красиво.

Дуже.

І водночас чомусь зовсім не легше всередині.

Еллі стояла на балконі, тримаючись за поручні, і дивилась на океан.

Він був зовсім інший, ніж усе, що вона звикла бачити вдома — яскравий, живий, майже нескінченний. Вітер був теплий, солоний, і на секунду їй навіть здалось, що всередині трохи легше.

В цей момент у номері задзвонив телефон Пола.

Він відповів одразу, трохи відійшов убік:

— Так… ми вже приїхали.

Пауза.

— Ні, все нормально. Дорога пройшла добре.

Він слухав, киваючи.

— Добре… я зрозумів. Ми сьогодні ще все переглянемо.

Ще коротка пауза.

— Так, я подзвоню пізніше.

Він скинув виклик і кілька секунд просто стояв, дивлячись у підлогу, ніби перемикався з розмови назад у реальність.

Потім повернувся і вийшов на балкон.

— Ну як тобі? — запитав він, дивлячись на неї.

Еллі не відразу відірвалась від океану:

— Дуже гарно.

Пол ледь кивнув:

— Я радий, що хоча б це тобі подобається. І не псує настрій.

Вона коротко глянула на нього:

— Це важко зіпсувати.

Він ледь хмикнув, але без усмішки.

— Я б із задоволенням зараз просто відпочив, — сказав він після паузи, — але треба зустрітися з організатором. Він має показати, як іде підготовка, пояснити деталі…

Він потер шию, ніби вже відчував втому наперед.

— І взагалі все перевірити ще раз.

Еллі повільно кивнула:

— Тобі не дають відпочити.

Пол подивився на океан:

— Після всього відпочинемо.

І в цій фразі було щось дуже впевнене.