Глава 151

Ранок почався різко — не з тиші, а з приглушеного голосу за стіною.

Еллі спершу навіть не зрозуміла, що її розбудило. Але коли прислухалась, почула Пола. Він говорив швидко, напружено, майже різко — і це було зовсім не його звичний тон.

— Керолін, ти розумієш, що це вже все заплановано… — долинало крізь стіну. — Ми маємо вилітати зараз.

Пауза.

— І що ти пропонуєш мені робити?

Ще одна пауза, коротша, напруженіша.

— Добре… я зрозумів.

Короткий видих.

І тиша.

Еллі сіла на ліжку, кілька секунд просто слухаючи порожнечу. Потім підвелася і пішла в кімнату до Пола.

Він стояв біля столу з телефоном у руці, трохи нахмурений, ніби ще залишався в тій розмові.

Вона тихо постукала по дверях:

— Боже… що сталось з самого ранку?

Пол обернувся, одразу трохи пом’якшав.

— Вибач, я, напевно, тебе розбудив.

— Ну, трохи є, — відповіла вона, ще сонна, але вже насторожена. — Що сталось?

Він поклав телефон на стіл.

— Керолін захворіла.

Еллі кліпнула:

— І?..

Пол видихнув, ніби це було найгірше в цій ситуації:

— Вона не може летіти.

Пауза.

— А нам треба сьогодні. На острів. Там усе підготовлено: зустрічі, дегустація, перевірка торта, організаційні речі…

Він потер скроню.

— І я не знаю, що тепер робити.

Еллі мовчала кілька секунд, намагаючись скласти це в голові.

— Тобто… вона взагалі не летить?

— Так, — коротко відповів він. — І замінити її зараз практично нереально.

У кімнаті стало тихо.

І в цій тиші було відчуття, що щось важливе тільки що зрушилось з місця — але ще незрозуміло, в який бік.

Телефон знову задзвонив майже одразу після їхньої розмови.

Пол глянув на екран і коротко видихнув:

— Це знову вона…

Він відповів швидко, трохи відійшов убік, але Еллі все одно чула уривки розмови.

— Так… я зрозумів…

— Ні, я не можу просто так це відмінити…

— Квитки вже є…

Він замовк, слухаючи.

Потім різко змінився тон:

— Що?

Пауза.

— Еллі?

Він на секунду перевів погляд на неї.

— Ти серйозно це зараз кажеш?

Ще пауза.

— Добре… я зрозумів.

Він скинув виклик і одразу подивився на Еллі:

— Вона сказала… щоб ти полетіла замість неї.

Еллі завмерла.

— Що?

Пол трохи розгублено провів рукою по волоссю:

— Квитки вже оформлені. Якщо їх не використати — вони пропадуть. І все, що там заплановано, теж зірветься.

Еллі одразу похитала головою:

— Ні.

Коротко. Чітко.

— Пол, це взагалі не… це не моя справа. Це ваше весілля. Я не буду там вибирати торти і щось організовувати.

Він не перебив одразу.

Але дивився уважно.

— Я знаю, — спокійно сказав він. — Але мені більше нема кому довірити це.

Еллі різко підняла на нього погляд:

— Це ж не про довіру. Це про те, що це не моє життя.

Пол зробив крок ближче:

— Я знаю, що ти не хочеш.

Пауза.

— Але якщо чесно… навіть якби Керолін не запропонувала, я б сам тебе попросив.

Еллі завмерла.

Він продовжив тихіше:

— Бо я довіряю тобі більше, ніж будь-кому в цьому питанні. І мені важлива твоя думка.

Тиша стала густішою.

Еллі опустила погляд, явно борючись із собою.

— Пол… це дивно.

— Я розумію.

Він не тиснув. Просто чекав.

Минуло кілька секунд.

І ще кілька.

Еллі повільно видихнула:

— Я… поїду.

Пол одразу подивився на неї:

— Ти впевнена?

Вона кивнула, але без радості — радше як людина, яка прийняла неминуче.

— Так. Але це не означає, що мені це подобається.

Пол ледь кивнув:

— Я й не очікую, що тобі має подобатись.

І вперше за ранок у нього трохи розслабились плечі.

А в Еллі всередині все ще залишалось дивне відчуття — ніби вона погодилась на щось, що змінить більше, ніж просто поїздку.

Пол ще раз глянув у телефон, щось швидко перевірив і сказав:

— Виліт ввечері. Нам треба зібратись.

Еллі завмерла на секунду:

— Сьогодні?..

— Так, — спокійно підтвердив він. — І краще не затягувати.

Вона коротко кивнула і пішла в свою кімнату.

Двері за нею зачинились, і тільки тоді вона видихнула.

Сіла на ліжко, взяла телефон і набрала Пейдж.

— Алло?

— Ви не повірите… — одразу сказала Еллі.

— Що сталося? — одразу насторожилась Пейдж.

Еллі гірко-іронічно всміхнулась сама собі:

— Я зараз збираюсь летіти на острів.

— КУДИ?! — майже закричала Пейдж у слухавку.

— На острів, де буде весілля Пола і Керолін.

Тиша.

А потім одразу вибух емоцій:

— СТОП. ЩО?!

— ТИ ЛЕТИШ З НИМ?!

— В СЕНСІ “ЗБИРАЄШСЯ”?!

Еллі відкинулась назад на ліжко, дивлячись у стелю.

— Так вийшло… — тихо сказала вона. — Квитки пропадали, Керолін захворіла, і… вони вирішили, що я полечу замість неї.

— Це звучить як якийсь фільм, — сказала інша подруга, яка, видно, була поруч.

— Це звучить як катастрофа, — додала Пейдж вже серйозніше.

Еллі закрила очі.

— Я знаю.

Пауза.

— І ти… реально летиш? — тихіше запитала Пейдж.

Еллі помовчала секунду.

— Так.

І в цьому “так” було більше, ніж просто згода на поїздку.

Бо це вже був крок у щось, з чого вона не могла просто вийти назад.

Після розмови з дівчатами в Еллі ніби трохи з’явилось повітря всередині.

Пейдж говорила впевнено:

— Ти сильна, ти це витягнеш. Просто не накручуй себе.

Інша подруга додала м’якше:

— Спробуй абстрагуватись. Це всього кілька днів.

Еллі ледь всміхнулась, хоча всередині все ще було напружено:

— Нічого страшного. Я переживала і складніші речі. Все буде нормально.