Глава 146

Пол тихо глянув на Еллі і помітив, що вона глибоко заснула, притиснувшись до його плеча. Її дихання стало рівним і спокійним, очі закриті, щоки злегка рум’яні.

Він обережно видихнув, ледь посміхнувся, і обережно підвів її, щоб не розбудити.

— Тихо… — прошепотів сам до себе.

Пол переніс її на диван, акуратно підклав подушку під голову і накрив пледом. Його рухи були ніжними, продуманими — він не хотів порушити спокій, який нарешті запанував.

Сів поруч, глянув на неї ще раз і тихо промовив:

— Спи, поки хочеш… Я тут.

І більше не рухався, просто спостерігаючи, як вона спокійно спить. Тепер у кімнаті був абсолютний спокій — тихий серіал на фоні, вечірнє світло приглушене, і відчуття, що всі біди залишилися позаду, хоча б на цей момент.

Ранок був тихим. Сонце ледве пробивалося крізь штори, і Еллі повільно прокинулася. Очі ще важко відкривалися, а тіло відчувалося втомленим після всього, що сталося.

Вона трохи підняла голову і відразу помітила Пола, який сидів поруч на стільці біля дивану, спостерігаючи за нею.

— Доброго ранку, — тихо промовив він. — Керолін сьогодні вихідний… тому вона приїде раніше, щоб провідати тебе.

Еллі моргнула кілька разів, збираючи думки.

— Раніше? — тихо запитала вона, трохи збентежено.

— Так, — кивнув Пол. — Я хотів повідомити, щоб ти була готова. І щоб ти знала — я поруч.

Еллі ледь усміхнулась і видихнула:

— Добре… дякую, що сказав.

Пол просто кивнув, знову спостерігаючи за нею. Його погляд був спокійний, але водночас уважний, немов він вже наперед знав, що цей день теж може бути важким для неї.

— Може, спробуємо трохи поснідати? — запропонував він тихо.

Еллі кивнула, ще трохи обережно рухаючись через гіпс, але вже з відчуттям, що з ним поруч будь-які труднощі здаються трохи легшими. 

Еллі тихо зітхнула, коли зрозуміла, що не може дотягнутися до миски з вівсянкою через гіпс.

— Ох… — прошепотіла вона, трохи роздратовано. — Не можу сама…

Пол одразу підскочив:

— Дай-но, я допоможу.

Він акуратно підсунув миску ближче до неї, підняв ложку і подав до її рота.

— Обережно, — тихо сказав він, зосереджено стежачи за її рухами.

Еллі трохи засміялась:

— Ти справді став моїм особистим шеф-кухарем.

— І нянею, якщо потрібно, — сухо відповів він, але в його голосі прослизнув легкий гумор.

Вона взяла ложку і скуштувала вівсянку, посміхаючись:

— Смачно…

— Я старався, — сказав Пол, підсовуючи ще ложку. — Хочеш ще?

Еллі кивнула, і він продовжив допомагати, уважно слідкуючи, щоб нічого не пролилося і їй було зручно.

Хоч звичайна вівсянка і виглядала буденно, але зараз це було відчуттям турботи, яке робило ранок набагато теплішим і спокійнішим.

— Так, отже зараз ми це доїмо, я помию посуд і буду по трохи збиратись аби Керолін забрати.

Еллі подякувала Полу і віддала тарілку. Він помив посуд і пішов збиратись. Пол тихо видихнув, коли зібрав речі, взяв ключі від машини і перевірив, чи все готово для поїздки. Еллі сиділа на дивані, гіпс на нозі акуратно підведений подушками, і спостерігала за ним спокійним поглядом.

— Поїдеш за Керолін? — запитала вона тихо.

— Так, — кивнув Пол. — Вона хоче тебе провідати, а я не можу залишити це на самоті.

Еллі трохи посміхнулась:

— Добре… просто будь обережний.

— Завжди, — коротко відповів він, і його очі на секунду зустрілися з її поглядом.

Пол обережно підвівся, перевірив сумку з речами Еллі, щоб нічого не забути, потім сів у машину і рушив у бік дому Керолін. Дорога була тихою, і в голові він уже думав про те, як пройде зустріч, спокійно і без зайвих конфліктів, адже головне — щоб Еллі почувалася комфортно та безпечно.

Навіть за кермом він відчував відповідальність за неї, як ніби весь світ навколо міг зачекати — зараз для нього існувала тільки вона.

Нарешті, через кілька хвилин, машина Пола зупинилася біля під’їзду. Керолін вийшла, тримаючи сумку, і трохи напружено посміхалася. Пол відкрив двері, допоміг їй пройти до квартири, а потім обережно підтримав Еллі, щоб вона безпечно дісталася дверей.

— Привіт, Еллі! — сказала Керолін трохи урочисто, але щиро. — Як ти?

Еллі ледь посміхнулася, обережно рухаючи ногою в гіпсі:

— Привіт… я вже краще, дякую.

Пол стояв трохи збоку, уважно стежачи, щоб нічого не трапилося, і спокійно підставляв руку Еллі, якщо потрібно було підтримати її.

Керолін підійшла ближче, уважно дивлячись на гіпс:

— Ох, Еллі… ти мене налякала! Як так сталося?

— Це довга історія… — тихо відповіла Еллі. — Але зараз все добре.

Пол кинув на неї короткий погляд, і вона відчула його підтримку навіть без слів.

— Ну, добре, що ти вже вдома і в безпеці, — сказала Керолін, і трохи розслабилася. — Я просто хотіла прийти і провідати тебе.

Еллі тихо кивнула:

— Дякую, що приїхала.

Пол стояв поруч, уважно спостерігаючи, щоб зустріч пройшла спокійно, і щоб Еллі почувалася комфортно. Момент був теплим, хоча й трохи напруженим через гіпс і останні події. Але найголовніше — вона не була сама.

Керолін трохи посміхнулась, намагаючись полегшити атмосферу:

— Ну що ж, Еллі… — почала вона, трохи пожартівливо, — твій випускний став легендарним! Хто б міг подумати, що гіпс стане твоїм аксесуаром вечора?

Еллі тихо посміхнулась, трохи сором’язливо, але Пол миттєво підвів брову і втрутився:

— Керолін… такі жарти мені не подобаються, — сказав він спокійно, але в голосі було відчуття серйозності.

Керолін трохи розгубилась:

— Ой… я просто хотіла трохи розвеселити…

Пол кивнув, але голос його залишався рівним:

— Я розумію, що ти хотіла пожартувати, але ця ситуація для Еллі була серйозна. Тому давай без таких жартів.

Еллі тихо подивилась на Пола і ледь посміхнулась, вдячна йому за підтримку. Керолін зітхнула, трохи червоніючи, але кивнула: