Глава 145

Еллі трохи піднялась на подушці, поглянула на дівчат — вже спокійніше, але серйозно.

— Дівчата… — тихо почала вона. — Я вас дуже прошу… не розповідайте нікому про це.

В кімнаті одразу стало тихіше.

— В сенсі? — обережно спитала одна.

— Про Ділана… і що сталося насправді, — пояснила Еллі. — Я не хочу цього всього. Розмов, пліток, обговорень…

Вона злегка зітхнула.

— Я просто хочу це закрити.

Дівчата переглянулись між собою.

— Але це серйозно, Еллі… — почала одна.

— Я знаю, — перебила вона м’якше. — Я все розумію. Просто… не зараз. Добре?

Кілька секунд тиші.

Потім одна кивнула:

— Добре.

— Ми нічого не скажемо, — додала інша.

— Але якщо щось — ти кажеш нам, — серйозно сказала третя.

Еллі ледь усміхнулась:

— Домовились.

Пол стояв збоку і мовчав.

Але було видно — він почув.

І не до кінця з цим погоджується.

Еллі трохи зручніше вляглась, глянула на подруг і тихо спитала:

— А як взагалі пройшов випускний… коли мене вже не було?

Дівчата переглянулись.

— Ну… — протягнула одна. — Після того, як тебе забрали — вже не те.

— Та взагалі, — підхопила інша. — Всі почали обговорювати, що сталося. Атмосфера злетіла в нуль.

— Музика грала, але якось… без настрою, — додала третя. — Ніби головний момент вечора вже закінчився.

— І ще цей Ділан… — тихо сказала одна, але одразу замовкла, згадавши прохання Еллі.

Еллі помітила це, але нічого не сказала.

— Коротше, — підсумувала інша, — без тебе там було максимально нудно.

— Серйозно, — кивнула ще одна. — Ти там була як… центр всього.

Еллі ледь усміхнулась:

— Та ну…

— Та так, — впевнено сказала вона. — Спочатку ти — вау, потім драма… і все, вечір закінчився.

Пол тихо хмикнув збоку:

— Класний випускний.

— Дуже, — саркастично відповіла одна з дівчат.

Еллі видихнула, трохи задумалась.

— Шкода…

— Нічого, — сказала одна з подруг. — У тебе ще буде купа нормальних вечорів.

І кинула короткий погляд на Пола.

— І, схоже, вже з кращою компанією.

Еллі нічого не відповіла.

Але ледь помітно усміхнулась.

Розмова ще трохи тривала — вже спокійніша, легша. Дівчата розповідали якісь дрібниці, сміялись, жартували, ніби намагались повернути нормальність цього вечора.

Еллі слухала, інколи підхоплювала розмову, але було видно — вона вже втомилась.

Одна з подруг це помітила першою:

— Так… — тихо сказала вона. — Їй треба відпочити.

Інші одразу закивали.

— Так, ми вже, мабуть, підемо, — додала друга. — Не будемо тебе мучити.

— Ви не мучите… — тихо усміхнулась Еллі.

— Мучимо, — впевнено сказала третя. — Ти ледве тримаєшся.

Вони почали збиратись — вже тихіше, без того галасу, з яким заходили.

— Ми завтра ще напишемо, — сказала одна, нахиляючись до Еллі.

— І якщо що — дзвони одразу, — додала інша.

— І нікуди не вставай сама! — суворо сказала третя.

Еллі засміялась:

— Добре, мамо.

— Я серйозно!

Пол стояв біля дверей, спостерігаючи за цим всім.

— Я її проконтролюю, — коротко сказав він.

— От і добре, — кивнула одна з дівчат. — Ми спокійні.

Вони ще раз попрощались, обережно обійняли Еллі — щоб не зачепити ногу — і вийшли.

Двері зачинились.

І в квартирі знову стало тихо.

Тепло.

Без шуму.

Пол повернувся в кімнату, глянув на Еллі:

— Ну що… вижили.

Еллі ледь усміхнулась:

— Ледве.

Він підійшов ближче:

— Ти як?

— Втомилась…

Пол кивнув.

— Лягай нормально. Відпочивай.

Він поправив їй плед, трохи приглушив світло.

І знову сів поруч.

Як і обіцяв.

Пол подивився на неї, трохи м’якше, ніж зазвичай.

— Якщо хочеш… — сказав він спокійно, — я можу включити твій улюблений серіал.

Еллі ледь повернула до нього голову:

— Ти навіть знаєш, який?

Він знизав плечима:

— Я не настільки безнадійний.

Вона тихо усміхнулась:

— І який же?

— Той, який ти переглядаєш вже третій раз і все одно плачеш на тих самих моментах, — сухо відповів він.

Еллі ледь засміялась:

— Це не рахується… це багато хто дивиться.

— Але не всі знають репліки наперед, — спокійно додав він.

Вона на секунду здивовано подивилась на нього:

— Ти що, слухаєш мене?

— Іноді, — коротко відповів Пол.

Еллі знову усміхнулась, вже тепліше.

— Включай…

Пол кивнув, взяв пульт, трохи покрутив, знайшов потрібний серіал і ввімкнув.

У кімнаті з’явився знайомий звук заставки.

Еллі трохи зручніше вляглась, видихнула.

Пол сів поруч, але трохи збоку, щоб не заважати.

Пол кинув погляд на екран, потім на Еллі.

— Я посиджу з тобою, — сказав він спокійно. — Подивимось разом.

Еллі трохи здивовано підняла брову:

— Ти? Серіал?

— Не перебільшуй, — сухо відповів він. — Я просто… контролюю процес.

Вона тихо засміялась:

— Ага, звісно.

Пол злегка відкинувся на спинку стільця, але не відводив погляду ні від неї, ні від екрану.

— Якщо там буде щось дуже драматичне — попередь, — додав він. — Щоб я морально підготувався.

— Пізно, — усміхнулась Еллі. — Там все драматичне.

— Чудово, — коротко відповів він.

Вона трохи підсунула плед:

— Можеш сісти ближче… якщо «контролюєш процес».

Пол на секунду затримався, потім пересів ближче до ліжка.

— Так краще?

— Так.

Вони замовкли.

На екрані йшла серія, знайома Еллі до дрібниць.

Але зараз вона дивилась не тільки на неї.

І час від часу ловила себе на тому, що їй спокійно.

Телефон Пола знову засвітився на столі.

Він глянув — і на секунду скривився.