Глава 145

Еллі трохи підняла голову з подушки і подивилась на Пола:

— До мене дівчата хочуть прийти… провідати.

Пол на секунду замовк, ніби прокрутив це в голові.

Поглянув на кімнату, потім знову на неї.

— Коли? — спокійно спитав він.

— Скоро… — тихо відповіла вона. — Вони вже збираються.

Пол кивнув.

— Добре.

Він підвівся, ніби автоматично перейшов у режим «організувати все».

— Тоді треба хоч трохи привести все в порядок.

— Та нормально тут, — ледь усміхнулась Еллі.

— Для тебе — можливо, — коротко відповів він, вже поправляючи плед, прибираючи зайві речі зі столу. — Але якщо сюди зараз ввалиться кілька людей — буде хаос.

Еллі тихо спостерігала за ним.

— Ти серйозно залишишся? — спитала вона.

Він навіть не обернувся:

— Я тебе одну з гіпсом і після всього цього залишу? Ні.

Потім додав трохи спокійніше:

— Посиджу трохи. Подивлюсь, щоб ти не почала геройствувати.

— Я не геройствую…

— Ти сьогодні вже все зробила, що треба, — сухо сказав він.

Еллі ледь усміхнулась.

— Вони будуть шумні.

— Я вже морально готовий, — відповів Пол, беручи склянку і наливаючи їй воду. — Пий.

Він подав їй склянку і сів поруч.

— Нехай приходять.

І в його голосі не було ні роздратування, ні небажання. Еллі трохи задрімала — тіло нарешті відпустило напругу після всього, що сталося. У кімнаті було тихо, тільки іноді чути було, як Пол щось тихо пересуває, не шумить, щоб її не розбудити.

І раптом — дзвінок у двері.

Пол підняв голову, глянув на Еллі — вона вже прокинулась.

— Це вони, — тихо сказала вона.

— Я відкрию, — відповів він.

Він вийшов у коридор і відчинив двері.

— ДЕ ВОНА?! — одразу залетіли голоси.

— ТИХІШЕ! — одразу перебив Пол, трохи притискаючи двері. — Вона тільки заснула була.

Дівчата різко притихли, але їхні очі були повні переживання.

— Вона тут? — вже пошепки спитала одна.

Пол кивнув:

— У кімнаті. Але без криків.

— Добре- добре, — закивали вони і швидко, але тихіше, зайшли всередину.

Коли вони зайшли в кімнату і побачили Еллі на ліжку з гіпсом — реакція була миттєва.

— О БОЖЕ…

— Еллі…

— Це виглядає жахливо…

Вони одразу підбігли до неї, але вже обережніше.

— Я жива, — ледь усміхнулась Еллі.

— «Жива»?! — обурилась одна. — У тебе гіпс!

— І шви, між іншим, — додала інша.

— Ми тобі все привезли! — сказала третя, піднімаючи пакет. — Солодке, соки, і… ну, все.

Еллі тихо засміялась:

— Ви як завжди…

Пол стояв трохи збоку, спостерігаючи за цим всім.

— Їй зараз головне — спокій, — вставив він спокійно. — І не скакати навколо неї.

— Ми не скачемо! — одразу відповіла одна з дівчат. — Ми делікатно переживаємо.

— Дуже делікатно, — тихо прокоментував Пол.

Еллі глянула на нього і ледь усміхнулась.

А кімната поступово наповнилась шумом, але вже іншим — теплим, живим.

І вперше за весь вечір це був не хаос.

А відчуття, що вона не одна.