Глава 141

Тим часом Пол швидко залишив святкування, пробираючись через нічне місто до свого дому. Еллі попросила його привезти її улюблену кофту — ту, що завжди робила вечір трохи затишнішим, і він не міг відмовити.

Він тихо їхав машиною, думки були трохи розсіяні: з одного боку, він все ще не до кінця розумів, що сталося з Діланом і Еллі, а з іншого — він знав одне: Еллі комфортно поруч із ним, і він хоче, щоб їй було тепло і спокійно, навіть у таку хаотичну ніч.

Дорогою Пол згадував, як Еллі сміялася раніше на вечірці, і як її очі блищали у світлі танцмайданчика. Він трохи посміхнувся сам до себе, думаючи, що ця ніч для неї має залишитися особливою, навіть якщо навколо — шум і хаос святкування.

Він приїхав додому, швидко схопив кофту, переконавшись, що вона чиста і тепла, і повернувся до машини. Ледь виїхавши на вулицю, він набрав  повідомлення:

— Кофта вже в дорозі. Буде через кілька хвилин.

Вона тихо посміхнулася, отримавши повідомлення, відчуваючи, що навіть серед всього цього хаосу хтось піклується про неї. 

Сварка між Еллі і Діланом тільки загострювалась. Вони стояли трохи осторонь від галасливого святкування, але їхні голоси і емоції ніби пробивалися крізь шум танцю і музики.

— Ти завжди робиш все лише для себе! — крикнула Еллі, підкреслюючи кожне слово. — Тобі байдуже, що я відчуваю, що я хочу!

— І ти постійно йдеш проти мене! — відповів Ділан, стискаючи кулаки, очі блищали від гніву. — Ти можеш так просто залишити мене і піти, ніби нічого не сталося?!

— Тому що ти не розумієш, що таке справжня любов! — викрикнула Еллі. — Ти її ніколи не бачив!

— І що? — відповів Ділан, крокуючи ближче, напружуючи голос. — Тоді поясни мені, що це за «справжня любов»?! Чи це Пол? — його рука різко стиснула її плече, але цього разу вона відсахнулася без страху, лише твердо.

— Це не твоя справа! — крикнула вона у відповідь. — І я не збираюся нічого пояснювати тобі!

— Ти завжди вважаєш, що все можна вирішити втечею! — випалив Ділан, голос майже ламався від напруження. — Ти просто відкидаєш усе, що не влаштовує тебе!

— А ти завжди думаєш, що можеш контролювати мене! — гнівно сказала Еллі. — Але ти не можеш! Я вирішую сама, що мені потрібно!

Вони стояли, дихаючи важко, кидаючи один одному слова, що різали і залишали шрами. Кожне речення було як маленька спалахуюча іскра, що лише розпалювала конфлікт ще сильніше.

Навколо — сміх, музика, танці. Але для них двох цього не існувало. Єдине, що було зараз — гнів, образа і неприємності, які вони відверто виливали один на одного.

Сварка досягла піку, коли Ділан, охоплений гнівом і роздратуванням, різко штовхнув Еллі.

Вона втратила рівновагу на високих каблуках, і падіння було різким — тіло з силою вдарилось об підлогу. В ту ж секунду її серце стиснулося, біль пройшов по нозі й спині, а очі наповнилися сльозами.

— Еллі! — різко вигукнув Ділан, і відразу ж, ніби прокинувшись, схопив її на руки. Він відчував паніку, адже удар був сильним і вона явно постраждала.

Вона тихо плакала, стискаючи його за плечі, тіло тремтіло від болю й шоку.

Її голос ридав  з нотками сорому й образи.

Ділан міцно тримав її, намагаючись не лякати ще більше, і швидко пробирався через натовп гостей:

— Не хвилюйся, я віднесу тебе до травмпункту. Все буде добре, — тихо промовив він, намагаючись заспокоїти її і себе.

Вона тремтіла у його руках, але відчувала, що хоча б зараз він не залишить її. Сльози текли по щоках, але одночасно була легка віра, що допомога вже близько і біль поступово стане меншою.

Пол стояв на вулиці біля входу, тримаючи в руках кофту Еллі. Він час від часу дивився на телефон, потім — на двері, чекаючи, коли вона вийде.

Ніч була шумна, але його увага була тільки на одному — де вона.

І раптом двері різко відчинились.

Пол підняв очі… і завмер.

Ділан виходив швидким кроком, тримаючи Еллі на руках.

Вона плакала.

На її нозі — кров.

І виглядало це… страшно.

— Що сталося?! — різко кинув Пол, підбігаючи до них.

Ділан був напружений, голос швидкий:

— Вона впала. Схоже, зламала ногу. Треба терміново в травмпункт.

Пол на секунду завис, погляд впав на її ногу — кров, неприродний кут.

— Чорт… — тихо, але різко видихнув він.

В наступну секунду він уже забирав Еллі з рук Ділана.

— Я понесу.

Він тримав її обережніше, але впевнено. Його обличчя різко змінилось — жодних жартів, жодної легкості. Тільки концентрація.

— Пол… — тихо простогнала Еллі, стискаючи його піджак.

— Я тут, — коротко відповів він. — Все буде добре.

Він швидко відкрив дверцята машини і акуратно посадив її, намагаючись не зачепити ногу.

— Ділан, сідай, — різко кинув він, навіть не дивлячись.

Ділан мовчки кивнув і швидко сів на заднє сидіння.

Пол оббіг машину, сів за кермо і одразу завів двигун.

— Як це сталося? — різко запитав він, дивлячись на дорогу.

На секунду запала тиша.

Ділан стиснув щелепу.

— Вона… впала, — коротко сказав він.

Пол нічого не відповів.

Але його руки на кермі стиснулись сильніше.

Машина різко рушила вперед.

Еллі тихо плакала, намагаючись стримуватись, але біль був занадто сильний.

Пол кинув на неї швидкий погляд:

— Тримайся. Ми вже їдемо.

І цього разу його голос був інший.

Жорсткий. Зібраний. І дуже злий.

Машина різко зупинилась біля травмпункту.

Пол навіть не заглушив двигун одразу — вискочив першим і швидко відкрив двері з боку Еллі.

— Обережно, — тихо, але дуже зосереджено сказав він, знову беручи її на руки.

Еллі міцно вчепилась у нього, її руки тремтіли. В очах — страх і біль, і ще щось… вона явно щось приховувала, але зараз не могла навіть думати про це.

— Пол… мені дуже боляче… — прошепотіла вона крізь сльози.