Глава 140

Пол повільно пробрався через натовп на танцмайданчик, де ще лишався ледь помітний відгомін сміху і переглядів. Він зупинився поруч із Еллі та Діланом, трохи нахилив голову, спостерігаючи за ними.

— Ем… — почав Пол, трохи розгублено. — Що це щойно було?

Еллі ледве знизила плечима, усмішка на обличчі була спокійною, майже викликом:

— Та нічого такого. Просто… вирішила трішки розважитися.

Пол глибоко вдихнув, спробував зберегти спокій, але його голос все одно прозвучав трохи напружено:

— Але… ти ж не хотіла йти на випускний. І раптом — ти тут, на танцмайданчику, і поцілувалася з Діланом…

Еллі кинула на нього швидкий погляд, холоднувато-спокійний:

— Пол, це мій вибір. Моя вечірка, моє рішення. Тобі не обов’язково все коментувати.

Ділан, стоячи поруч, лише трохи посміхнувся, відчуваючи напруження між ними:

— Так, Пол. Не все можна зрозуміти одразу. Але якщо цікаво… Еллі вирішила діяти сама.

Пол на секунду замер, поглянув на них обох, потім трохи зітхнув, ніби намагаючись прийняти ситуацію:

— Добре… — тихо промовив він. — Просто… не думав, що ти здатна на таке.

Еллі тільки тихо посміхнулася, не додаючи нічого, а Ділан ледь підморгнув їй, ніби кажучи: «Все правильно». Пол глибоко вдихнув, трохи розслабив плечі і подивився на Еллі прямо:

— Знаєш… я все розумію, — почав він спокійно, але серйозно. — Усі ці жінки, що підходять, фліртують… чесно кажучи, вони мене теж не дуже радують.

Еллі трохи здивовано підняла брову, але мовчки слухала.

— І я розумію, що тобі це не приємно, — продовжив Пол. — Тобі не комфортно, коли хтось намагається клеїтися, коли ти поряд. Я… ціную, що ти тут, і хочу, щоб тобі було спокійно.

В його голосі не було претензій чи докору. Лише щирість.

Еллі на мить затихла, дивлячись на нього. Усередині щось теплішало — не через романтичний момент, а через те, що він помітив і розуміє її відчуття, навіть не питаючи дозволу або не роблячи сцену.

— Дякую, — тихо сказала вона, злегка посміхаючись. — Це… приємно чути.

Пол кивнув, ледве усміхнувшись у відповідь, і знову повернувся до спостереження за святом, не відволікаючи її більше.

Ділан зловив Еллі трохи осторонь від танцмайданчика, де шум святкування був ще гучним, але відчувалась дещо відокремлена тиша. Його погляд був гострим, серйозним, а тон голосу різким, коли він почав:

— Як ти могла мене залишити?

Еллі на секунду замерла, але потім вирівняла плечі і дивилась йому прямо в очі:

— Тепер я нарешті зрозуміла… — почала вона спокійно, але впевнено, — що для мене це все не любов. Не з тобою, Ділане.

Він нахмурився, очі блищали від роздратування і неприхованої зацікавленості:

— А що тоді… любов? — голос Ділана став нижчим, більш різким. — Невже… той Пол — це для тебе любов?

В ту ж мить він різко схопив її за плечі, трохи притягнув ближче, ніби хотів відчути її реакцію, її правду.

Еллі відсахнулась трохи, але не від страху — більше від обурення:

— Ділан, відпусти! — різко сказала вона. — Я не хочу, щоб ти так поводився.

Його погляд став ще більш напруженим, майже шокуючи її силою емоцій, які він не приховував. Він виглядав, ніби не розуміє, як можна одночасно кохати і відпускати.

— Ти справді можеш так просто… зрозуміти, що це не любов? — продовжив він тихіше, але голос усе одно тримав силу. — Що для тебе це не важливо?

Еллі глибоко вдихнула і твердо сказала:

— Я більше не хочу брехати собі, Ділане. Мені важливо знати, що я відчуваю справжню любов… і вона не з тобою.

Вона відійшла на крок, тримаючи голову високо. Ділан стояв поруч, ще трохи напружено, але всередині вже відчував, що не зможе змінити її рішення силою чи словами.  Сварка загострилась миттєво, як іскра, що впала на суху траву.

— Ти нічого не розумієш! — різко вигукнув Ділан, стискаючи кулаки, але все ще тримаючи погляд на Еллі. — Як ти могла так просто все залишити? Твоє «не любов»… це нонсенс!

Еллі, відчуваючи, як серце б’ється швидше, але не збираючись відступати, відповіла холодно і рішуче:

— Я нарешті зрозуміла правду, Ділан. Це не любов. Я не можу більше брехати собі… і тобі.

— Не любов?! — повторив він, голос піднявся ще сильніше. — Тоді що це було? Що таке тоді «любов», Еллі? Невже… Пол? — його рука різко схопила її за плече, трошки притягуючи ближче. — Це для тебе любов?!

Еллі відсахнулася різко, її очі блищали від гніву і неприхованої образи:

— Відпусти мене! — крикнула вона. — Ти не маєш права!

Ділан зробив крок ближче, а його голос став ще більш напруженим, майже рвучким:

— То скажи мені правду! — випалив він. — Це він?! Пол? Ти готова кинути все заради нього?

— Ні! — вигукнула Еллі, але її голос тримав твердість і контроль. — Це не просто «він». Я нарешті зрозуміла, що твої почуття — це не те, що мені потрібно.

Ділан різко відступив, але його очі горіли. Він виглядав злим, розгубленим і водночас приголомшеним тим, що він не може її змусити зрозуміти «свою правду».

— Ти… ти справді так можеш просто… — він зупинився, глибоко вдихнув, — …відкинути мене?

Еллі стояла перед ним, спокійна зовні, але серце калатало шалено.

— Так, Ділан. Можу. Бо я хочу справжньої любові. І ти не той, хто її дасть.

Його губи стиснулися, кулаки ще трішки стиснулися, але він зрозумів, що ніякі крики і сльози не змінять її рішення. Сварка досягла піку: крик, гнів, неприховані почуття — і нічого не могло їх заспокоїти.