Глава 137

Пол трохи нахилився до Еллі і, зупинившись на мить, спитав найголовніше:

— А якого кольору твоє плаття на випускний?

Еллі лише усміхнулась і спокійно відповіла:

— Чорне.

Пол трохи підняв брову:

— Тобто я так розумію, що не зможу його побачити заздалегідь?

— Ні, — тихо сказала Еллі. — Це буде сюрприз для всіх. Я так собі пообіцяла.

Пол кивнув, трохи посміхаючись:

— Гаразд, тоді сюрприз.

Вони разом ще трохи перебрали костюми і деталі: піджак, краватку, аксесуари. Нарешті знайшли варіант, який обом подобався.

— Добре, — промовив Пол, оглядаючи себе в дзеркалі. — З твоїм чорним платтям все буде виглядати гармонійно.

Еллі кивнула, задоволено посміхаючись:

— Так, і я впевнена, що разом ми будемо виглядати чудово.

В кімнаті запанувала легка, приємна атмосфера — передчуття вечора, який має стати особливим, розтоплювало будь-яку втому від підготовки. Пол трохи нахилився до Еллі, розглядаючи її плани на вечір:

— А ти будеш замовляти візажиста для випускного? — спитав він.

Еллі посміхнулась:

— Ні, не дарма ж Кейт ходила на курси. Вона все зробить сама, — сказала вона впевнено. — Прийде, зробить макіяж, і все буде чудово.

Пол кивнув, трохи розслабившись:

— Добре, тоді я довіряю вам обом. Я просто хочу, щоб ти виглядала неймовірно.

Еллі усміхнулася і підморгнула:

— Не хвилюйся, усе буде ідеально. А ще, мабуть, це буде маленький сюрприз для всіх, навіть для тебе.

Пол засміявся:

— Сюрпризи завжди роблять вечір цікавішим.

Вони продовжили обговорювати деталі — як підібрати аксесуари, взуття, і хто чим буде займатися в останні години підготовки. Атмосфера була легкою, передчуття святкового вечора робило їх обох трохи збудженими й радісними.

Раптом у кімнаті пролунів дзвінок. Еллі підняла телефон і побачила, що на екрані — Ділан.

Пол зацікавлено нахилився:

— Тобі хтось дзвонить… Це ж Ділан, так? Може, відповіси?

Еллі трохи роздратовано знизала плечима:

— Ні, Пол, сьогодні я не налаштована з ним розмовляти.

Пол нахмурився і запитав з турботою:

— Він нічого поганого не зробив?

— Ні, все нормально, — спокійно відповіла Еллі. — Просто не маю настрою зараз.

Пол кивнув і обережно поклав руку їй на плече:

— Добре. Тоді не бери слухавку. Якщо ти не хочеш, значить, не треба.

Еллі посміхнулася йому у відповідь, відчуваючи підтримку:

— Дякую, Пол. Я просто хочу зараз трохи спокою, а потім розберусь з усім іншим.

Пол кивнув і відійшов трохи вбік, даючи їй простір, а Еллі відклала телефон і повернулася до обговорення нарядів — їй хотілося зосередитися на чомусь приємному після всіх останніх напружених подій.

Еллі поглянула на телефон Пола і помітила кілька повідомлень: люди вітають його з чимось. Вона підняла брови і посміхнулася:

— Почекай-но… У тебе ж день народження був, так? — запитала вона. — З чим тебе всі вітають?

Пол трохи почервонів і відвернув погляд:

— Емм… Я поки що не хотів про це говорити, думав зробити сюрприз для тебе, — зізнався він тихо, — але мене підвищили на роботі.

Еллі розгублено на нього дивилась на мить, а потім широко посміхнулася:

— Ого, то це й справді круто! Вітаю тебе! — сказала вона, відчуваючи щиру радість за нього.

Пол усміхнувся у відповідь і взяв її за руку:

— Дякую, Еллі. Хочу, щоб ти знала — без тебе цей день не був би таким особливим.

Еллі засміялася:

— Ну, тоді твій день народження та підвищення — це подвійний привід для свята!

Вони обидва посміхнулися, відчуваючи, як невеликі радощі життя роблять їхній ранок легким і теплим.

Пол усміхнувся і дістав із шафи невелику коробку, обережно простягнувши її Еллі:

— Через моє підвищення я приготував тобі подарунок. Ти маєш його відкрити, — сказав він, блимаючи очима.

Еллі трохи розгублено відхилилася:

— Пол… Та ну, не треба. Це ж не моє свято… — промимрила вона, але він залишався непохитним.

— Ні, Еллі, я хочу, щоб ти відкрила, — наполіг Пол. — Повір, ти це заслужила.

Еллі зітхнула, але взяла коробку. Обережно зняла кришку, і її очі розширилися від несподіванки: у коробці лежала розкішна брендова сумка, яку вона давно хотіла.

— Пол… Ти серйозно? — здивовано промовила вона, розглядаючи подарунок.

Пол лише посміхнувся:

— Серйозно. Ти ж заслуговуєш на найкраще, Еллі.

Вона обійняла його, трохи розчулена:

— Дякую тобі… Це просто неймовірно. Я… я не очікувала.

— Ось і добре, — сказав Пол, притискаючи її до себе. — Тепер у тебе буде ідеальний аксесуар до випускного.

Еллі посміхалася, тримаючи сумку, відчуваючи тепло й турботу від Пола, і розуміла, що цей день починається дуже добре.

Пол посміхнувся, бачачи, як Еллі розглядає сумку, і нахилився трохи ближче:

— Це ще не всі сюрпризи, — промовив він, загадково посміхаючись. — Другий буде трохи згодом.

Еллі підняла брови і, тримаючи сумку, обурено промовила:

— Несправедливо! — сміялася вона. — Тепер я буду постійно думати, що ти ще щось придумав!

Пол лише хитро підморгнув:

— Ну, тоді приготуйся до несподіванок. Ти ж знаєш, що я люблю дивувати тебе.

Еллі скривилася від ніжної зловтіхи, але всередині відчувала тепло: навіть маленькі хитрощі Пола завжди робили її день яскравішим.

Еллі завершила своє тренування в залі, сповнена енергії та гарного настрою після декількох годин індивідуальних танців. Вечірнє сонце лагідно пробивалося крізь великі вікна, коли вона поверталася додому, спостерігаючи за тихим рухом на вулицях.

На своєму шляху вона помітила знайоме авто – Пол саме приїхав. Але щось здалося їй дивним: звична машина відсутня.

— А де твоя стара? — запитала вона, зупиняючись біля нього.

Пол усміхнувся і кивнув у бік парковки:

— Йди за мною, покажу.