Глава 131

Вийшовши з вечірки, Ділан і Еллі опинилися на тихій, освітленій лише ліхтарями вулиці. Місто спало, і навколо панувала дивна спокійна атмосфера, де кожен звук здавався гучним і значущим.

— Нарешті можна вдихнути спокійно, — прошепотіла Еллі, тримаючись за його руку.

Ділан усміхнувся і стискав її пальці сильніше, немов обіцяючи, що ніхто і ніякі проблеми не зіпсують цей момент. Вони йшли повільно, не поспішаючи, інколи сміючись над дрібницями або просто насолоджуючись тишею.

— Мені подобається так ходити з тобою… — тихо сказав Ділан. — Без глядачів, без камер, просто ми.

Еллі зітхнула, відчуваючи тепло його слова і його близькість. Було відчуття, що весь світ звузився лише до них двох.

Ліхтарі відкидали довгі тіні на тротуар, а нічне повітря було свіжим і трохи прохолодним. Вони крокували поруч, інколи дотикаючись ліктями, сміючись тихо і дозволяючи собі забути про всі проблеми і сварки, які були раніше.

Ця нічна прогулянка стала для них моментом, коли вони могли просто бути разом, не поспішаючи, відчуваючи один одного і розуміючи, що попереду ще багато спільних моментів. Під час прогулянки Ділан притиснув Еллі до себе трохи ближче і тихо прошепотів:

— З тобою… усе інше здається неважливим. Ти… даруєш мені найкращі відчуття, які я коли-небудь відчував.

Еллі відчула тепло його слів і тепло його тіла поруч. Серце калатало швидко, і вона знала: між ними справді є щось особливе, щось, що ніхто інший не зможе повторити.

Вони мовчки йшли далі, тримаючись за руки, і це мовчання було сповнене довіри та взаємної ніжності. Можна було зрозуміти: для них ця ніч — більше, ніж просто прогулянка. Це був момент, коли вони відчували один одного цілком, без страху і сумнівів. Еллі злегка посміхнулася і притиснулася до Ділана трохи ближче.

— Тоді виходить, що з тобою… для мене теж усе найкраще, — сказала вона тихо, але впевнено.

Ділан дивиться на неї здивовано:

— Чому виходить так?

Еллі поклала руку на його щоку і відповіла:

— Бо ти в мене перший.

Ділан замовк, відчуваючи, як важливі ці слова. Він притиснув її до себе, і на мить вони просто стояли, відчуваючи тепло одне одного, без потреби говорити більше. Було відчуття, що весь світ звузився лише до них двох, і ніч нічого не могла порушити. Ділан трохи відступив на крок, дивлячись їй в очі. У нього було відчуття шоку — адже він знав, скільки хлопців завжди звертали увагу на Еллі, скільки залицяльників вона мала… А тут вона каже йому такі слова, і це налаштовувало його на зовсім інший лад.

— Ти… серйозно? — прошепотів він, ледве стримуючи здивування. — Стільки хлопців навколо, а ти… лише… — він зупинився, не знаходячи слів, але його погляд говорив усе.

Еллі посміхнулася і стисло притиснулася до нього:

— Я лише твоя, — сказала вона тихо, але впевнено.

Ділан відчув, як його серце стискається від тепла і ніжності одночасно. Він притиснув її ще ближче, розуміючи, що ці слова важать більше за всі слова світу. Тут і зараз вона була тільки його, і це відчуття робило його щасливим і здивованим одночасно.

Раптом пролунав звук телефону. Еллі дістала його з сумки:

— Алло? — сказала вона.

— Еллі, де ти? — пролунало в динаміку.

— Зараз буду вдома, Пол, — відповіла вона усміхнено.

Вона подивилася на Ділана, трохи сумно посміхаючись:

— Пол сказав, щоб я вже йшла додому, — повідомила вона.

Ділан підняв брови, але не образливо, а з легкою усмішкою:

— Ну що ж… тоді доведеться відпустити тебе на цей раз.

Еллі злегка засміялася і обійняла його ще раз:

— Обіцяю, що завтра ми проведемо ще більше часу разом.

Ділан притиснув її до себе на мить, ніби хотів ввібрати цей момент до серця, а потім відступив і відпустив, щоб вона могла йти.

— Добре, — сказав він тихо. — Йди, поки я не передумав.

Еллі сміялася і крокувала в бік дому, відчуваючи, що навіть на відстані між ними залишилася теплота їхніх рук і поглядів.

Коли Еллі тихо відчинила двері, в будинку було темно, але не зовсім тихо.

Світло на кухні горіло.

Пол сидів за столом, сперши лікті на поверхню, і одразу підняв голову, як тільки почув звук дверей.

— Нарешті, — сказав він, і в його голосі відчувалась не просто злість… а хвилювання.

Еллі обережно зайшла:

— Привіт…

Пол підвівся, підійшов ближче, уважно оглядаючи її:

— Ти дивилась на годинник?

Еллі злегка зніяковіла:

— Ну… трохи затрималась.

— Трохи? — він видихнув, провів рукою по волоссю. — Еллі, вже пів ночі. Я дзвоню — ти не береш одразу.

— Я була зайнята… — тихо відповіла вона.

Пол на секунду замовк, дивлячись їй в очі.

— З Діланом?

Еллі кивнула:

— Так.

Коротка пауза.

Він знову глянув на неї — вже м’якше, але все ще напружено:

— Я не проти, щоб ти проводила час… але не зникай так. Я хвилююсь.

Еллі трохи розслабилась і підійшла ближче:

— Вибач… я не хотіла тебе змушувати переживати.

Пол зітхнув і обійняв її.

— Просто… ти для мене важлива, — тихо сказав він.

Еллі на мить заплющила очі в його обіймах.

Але тепер…

Після всього, що сказав Ділан…

Ці обійми відчувалися трохи інакше.

І це її трохи збентежило.

Пол трохи відсторонився від Еллі, але не відпустив її повністю. Його погляд став серйознішим.

— Еллі… — тихо почав він. — Скажи мені чесно.

Вона насторожилась:

— Що?

Він на секунду замовк, ніби підбирав слова:

— Ділан… він нормально з тобою поводиться?

Еллі здивовано кліпнула:

— В сенсі?

Пол зітхнув:

— В прямому. Він не тисне на тебе? Не змушує до чогось? Не поводиться… різко?

Еллі одразу згадала вечірку. Його крик. Його ревність.

Його слова.

Вона на секунду відвела погляд.

— Ні… — сказала вона, але вже тихіше. — Все нормально.