Глава 130

Еллі відступила трохи назад, нервово поглядаючи на навколишніх гостей:

— Ділан… я сподіваюся, ніхто не чув того, що ти щойно сказав про Полa і мене… — тихо промовила вона, трохи стискаючи руки в кулаки.

Ділан, помітивши її хвилювання, нахилився до неї, його погляд був серйозний, але водночас м’який:

— Не переймайся, Еллі… — сказав він, знизивши голос. — Ти розумієш, що це… це не для чужих вух. Я просто… інколи не можу контролювати свої емоції.

Еллі видихнула, ще трохи напружено, але спробувала посміхнутися:

— Та все одно… я просто не хочу, щоб всі думали, що я… що між мною і Полом щось «не так». Він мене виховав, він сімейний для мене, і я ціную це.

Ділан кивнув, злегка посміхнувшись і тримаючи її за руку:

— Я знаю, я розумію… Я не хочу, щоб хтось сприйняв це неправильно. Просто інколи мої ревнощі беруть верх.

Еллі злегка розслабилася, відчуваючи, як напруга між ними трохи спадає. Вона знала, що Ділан завжди буде її дуже сильно відчувати — інколи до межі, але водночас це доводило, наскільки йому важлива вона.

— Ладно… — тихо сказала вона, притискаючи його руку до себе. — Просто… будь обережний.

Ділан лише кивнув і провів поглядом по вечірці, наче перевіряючи, що ніхто не підслухав. Ділан стояв трохи осторонь, тримаючи келих у руці, але його увага була не на вечірці, а на Еллі. Навколо сміх, музика та дзвін келихів, а він раптом зупинився у думках. Його очі шукали її серед гостей, і він згадував той момент після матчу, коли вони обговорювали його перемогу і те, що чекає на нього від Еллі.

«Вона пообіцяла… від себе щось для мене, якщо я виграю», — думав він, і серце трохи прискорилося. Ті слова, легкі і грайливі, тепер кружляли в його голові, як постійний нагадувач, що його перемога має сенс не тільки для команди, а й для неї.

Він глибоко видихнув, відчуваючи одночасно радість і нетерплячку. Настрій Ділана змінився: злегка напружена ревність і хвилювання відступили, а на їх місце прийшло тепло та очікування. Він знав, що скоро зможе побачити Еллі ближче, і ця думка піднімала його дух.

Ділан ще раз поглянув на неї і побачив, як вона сміється з друзями. Усмішка Еллі змусила його серце калатати сильніше. «Ще трохи… і тоді…», — промовив він про себе, з легким передчуттям того, що їхнє післятурнірне свято обіцяє стати особливим.

Він зібрався з думками, трохи відштовхнув шум навколо і вирішив: настав час діяти, щоб дочекатися того моменту, коли він зможе бути з Еллі наодинці. Ділан помітив, що музика трохи стихла на хвильку, а Еллі стоїть біля столу з напоями, сміється з подругами. Він глибоко вдихнув і вирішив, що настав час. Крок за кроком він наближався до неї, серце калатало швидко, але рішуче.

— Еллі… — почав він, коли вона нарешті помітила його погляд і посміхнулася. — Ти пам’ятаєш… твою обіцянку після матчу?

Вона злегка почервоніла, але кивнула, трохи сором’язливо:

— Так… я пам’ятаю.

Ділан підняв руку і легко взяв її за талію, притягуючи ближче. Його погляд був наповнений очікуванням і ніжністю одночасно.

— Я виграв, Еллі… — промовив він тихо, але впевнено. — І тепер… настав час твоєї обіцянки.

Вона відчула, як щось всередині збуджено затріпотіло. Еллі посміхнулася, трохи грайливо і трохи серйозно одночасно:

— Ну… ти ж знаєш, що я завжди дотримуюся слова.

Він нахилився ближче, і їхні погляди зустрілися. Музика, гучний сміх і світло святкових ламп відступили на другий план. Тільки вони двоє, і обіцянка, яка тепер оживала між ними, робила цей момент особливим.

— Тоді… — сказав Ділан, і в його голосі ледь відчувалася посмішка, — тоді я готовий її отримати.

Еллі засміялася тихо, відчуваючи, як серце б’ється в такт з його. І на вечірці навколо них почалася нова, приватна гра, яку зрозуміли лише вони двоє. Ділан і Еллі тихо відійшли від шумної вечірки, обережно пробираючись поміж людей, що танцювали і сміялися. Він відкрив двері в невелику порожню кімнату в кутку будинку — свіже повітря і тиша одразу відчувалися особливо після галасу в залі.

— Тут тихо… — прошепотіла Еллі, відчуваючи, як її серце трохи б’ється швидше.

Ділан кивнув, дивлячись на неї серйозно, але з ніжністю:

— Саме тут… ми можемо бути тільки ми.

Він злегка взяв її за руку, притягнув ближче. В кімнаті не було нічого, що могло б відволікати — лише тьмяне світло, яке ледь відбивалося від стін, і звук їхніх кроків по дерев’яній підлозі.

— Ти готова? — тихо спитав Ділан, дивлячись їй в очі.

Еллі відчула тепло його погляду, яке одночасно заспокоювало і хвилювало. Вона кивнула, ледве стримуючи усмішку:

— Так… готова.

Вони стояли поруч, майже торкаючись, і тиша кімнати зробила їхню близькість ще сильнішою. Це був момент тільки для них двох — момент, коли можна було забути про все навколо і бути самим собою.

Ділан тихо вдихнув, відчуваючи, як серце б’ється швидше від самого близького контакту. Його погляд зупинився на Еллі, і він сказав майже пошепки:

— Навіть не віриться… що нарешті ми можемо бути разом тут, сам на сам…

Еллі відчула легке тремтіння в грудях, її щоки злегка почервоніли. Вона усвідомила, що цей момент не просто інтимний фізично — він емоційний, важливий для них обох.

— Я теж… — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі, — я теж довго чекала цього.

Ділан підійшов трохи ближче, їхні руки з’єдналися, і навіть тиша кімнати відчувалася як щось повне очікування. Вони стояли, відчуваючи один одного, мовлячи слова, яких не потребували — лише погляди та ніжні дотики говорили за них. Ділан ледве стримував нетерпіння. Він нахилився ближче до Еллі, і їхні губи зустрілися в гарячому, нетерплячому поцілунку. Спочатку він був обережним, прислухаючись до її реакції, але бажання бути з нею було сильнішим за будь-яку стриманість.

Еллі відчула, як його руки обережно обіймають її, притискаючи ближче, і її власне серце застукало швидше. Це був поцілунок, сповнений емоцій, нетерпіння і водночас ніжності — ніби всі минулі дні розлуки миттєво зникли.