Глава 124

Еллі ще трохи посиділа з дівчатами, але відчуття неспокою не відпускало.

— Я зараз, — кинула вона і піднялася.

— Тільки не загубись у цьому хаосі! — крикнула їй навздогін одна з подруг.

Еллі лише посміхнулася і вийшла в коридор.

Школа справді жила на максимумі — люди бігали, хтось щось ніс, гучно обговорювали останні деталі.

Вона йшла, сама не до кінця розуміючи куди.

І раптом…

Зупинилася.

На іншому кінці коридору стояв він.

Ділан.

У формі, серед своїх хлопців. Він щось говорив, сміявся… виглядав спокійно. Занадто спокійно.

Наче нічого не сталося.

Еллі відчула, як всередині щось стиснулося.

Він підняв погляд.

І побачив її.

На секунду все навколо ніби стихло.

Ділан сказав щось своїм, відійшов від них і впевнено пішов до Еллі.

— Привіт, — сказав він, зупинившись поруч.

— Привіт, — відповіла вона трохи стриманіше, ніж хотіла.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного.

— Як ти? — запитав він.

— Нормально, — коротко відповіла Еллі. — А ти?

— Готуюсь, — кивнув він. — Сьогодні всі на нервах.

— Це помітно, — сказала вона, переводячи погляд у бік.

Знову пауза.

Ділан трохи нахилився ближче:

— Ти злишся?

Еллі подивилася на нього прямо:

— А є за що?

Він ледь усміхнувся, але в цій усмішці було напруження:

— З тобою завжди є за що.

Еллі не витримала і трохи посміхнулася у відповідь, але очі залишалися серйозними.

— Просто… не зникай так, — тихо сказала вона.

Ділан на секунду став серйознішим:

— Я не зникаю. Я просто… зайнятий. Ти ж знаєш.

Вона кивнула, але не до кінця повірила.

З іншого кінця коридору його покликали:

— Ділан!

Він озирнувся, а потім знову глянув на Еллі:

— Мені треба йти.

— Я бачу, — відповіла вона.

Він на секунду затримався, ніби хотів щось зробити або сказати…

Але лише тихо додав:

— Побачимось.

— Побачимось, — відповіла Еллі.

Він пішов назад до команди.

А вона залишилася стояти на місці.

І знову це відчуття…

Наче між ними все добре.

І водночас — щось зовсім не так. 

Метушня в школі ставала ще сильнішою — всі вже були на межі старту.

Еллі якраз виходила з роздягальні, коли знову побачила Ділана.

Цього разу він сам підійшов до неї.

— Гей, — сказав він тихіше, ніж зазвичай. — Хотів побажати тобі удачі.

Еллі підняла на нього погляд.

— Дякую… тобі теж, — відповіла вона м’яко. — Виграй там.

Він ледь усміхнувся:

— Постараюся.

На секунду вони просто стояли поруч, серед шуму, який ніби відходив на другий план.

Ділан зробив маленький крок ближче.

Еллі не відступила.

І він легко, майже обережно, поцілував її.

Це був короткий поцілунок — без напору, без поспіху.

Але з відчуттям, ніби між ними є щось більше, ніж вони говорять уголос.

Еллі на мить заплющила очі.

Потім відступила першою.

— Іди, — тихо сказала вона.

— І ти, — відповів він.

Вони ще раз глянули один на одного…

І розійшлися в різні боки.

До своїх ролей.

До своїх сцен.

І до того, що чекало попереду.

У роздягальні стояв шум — голоси, сміх, шелест тканини і постійний рух.

Дівчата поступово збиралися разом, відкривали шафки, діставали форму, косметику, аксесуари.

— Так, швидше, швидше! — хтось покликав. — У нас не так багато часу!

Еллі стояла біля своєї шафки, дістаючи форму. Руки трохи тремтіли — не від холоду, а від адреналіну.

— Ти як? — запитала одна з дівчат, підходячи ближче.

— Нормально… — відповіла Еллі, але сама відчувала, що це не зовсім правда.

— Всі нервують, це окей, — підбадьорила її подруга.

Навколо дівчата вже починали переодягатися, швидко змінюючи повсякденний одяг на яскраву форму.

Хтось допомагав зав’язати стрічки.

Хтось ділився косметикою.

Хтось повторював рухи прямо перед дзеркалом.

— Сьогодні ми маємо бути ідеальними, — сказала одна з них, дивлячись на всіх.

— Не ідеальними, — виправила інша. — Кращими.

Еллі переодяглася і глянула на себе в дзеркало.

Форма.

Макіяж.

Зібране волосся.

Вона виглядала… як частина команди.

І це відчувалося по-особливому.

В цей момент двері різко відчинилися.

Селеста.

Вона обвела всіх поглядом:

— Дівчата, у нас залишилось небагато часу. Збираємось.

Шум поступово стих.

Всі стали ближче одна до одної.

Еллі зробила крок вперед разом з ними.

Серце билося швидше.

Але тепер вона була не одна.

Вони були командою.

Час минав швидко.

Здавалося, ще кілька хвилин тому вони тільки готувалися… а тепер усе вже було майже готове.

З-за куліс було чути шум.

Спочатку тихий.

Потім — голосніший.

І ще…

Люди почали сходитися на стадіон.

Все більше і більше.

Гул натовпу наростав, змішуючись із музикою, оголошеннями і загальним шумом підготовки.

Еллі стояла разом з командою, але мимоволі глянула в бік виходу.

Туди, де вже збиралися глядачі.

— Там уже повно людей… — тихо сказала одна з дівчат.

— І це ще не всі, — відповіла інша.

Еллі відчула, як всередині щось стискається.

Весь стадіон…

Слова Пола раптом спливли в голові.

Вона зробила глибокий вдих.

Руки стали трохи холодними.

Серце — швидше.

— Ей, — подруга легко торкнулася її плеча. — Все нормально?

Еллі кивнула, але вже чесніше:

— Я… трохи хвилююсь.

— Це нормально, — усміхнулася дівчина. — Було б дивно, якби ні.

Еллі знову глянула вперед.

Туди, де їх чекала сцена.