Глава 120

Пол глянув на Еллі, яка все ще тримала телефон у руці, і трохи посміхнувся.

— Знаєш, Керолін, — сказав він, киваючи головою на Еллі, — у цієї дівчини прихильників хоч греблю гати.

Керолін скептично підняла брови:

— Ого… — тихо промовила вона. — Не думала, що аж так.

Пол лише злегка усміхнувся, як той, хто вже все передбачає:

— Так, і не факт, що всі вони добрі. Деякі можуть бути просто… ну, як кажуть, не зовсім безпечні.

Еллі злегка посміхнулася, але серце її трохи прискорилося. Вона не знала, чи Пол говорить про Ділана, чи про решту хлопців.

Керолін покрутила голову:

— Ммм… цікаво. А ти як думаєш, Еллі, ти з усім цим справляєшся?

Еллі трохи відвела погляд, відчуваючи, що Керолін говорить більше ніж просто цікавість — в її словах було щось як порада, так і попередження.

— Ну, — відповіла Еллі стримано, — я спробую.

Пол підморгнув їй:

— Ось так і треба.

Тиша знову повисла в кімнаті, але вже не така важка — швидше наповнена новим розумінням того, що за її спиною завжди хтось пильнує. Пол глянув на Еллі і хитро посміхнувся:

— Та й не забувай, що ти в нас ще й королева школи.

Керолін здивовано підняла брови і трохи відкрила рот:

— Що? — не стримала вона здивування. — Серйозно?

Пол кивнув:

— Так, серйозно. І, знаєш, це накладає певну відповідальність… навіть якщо тобі здається, що все просто.

Еллі тихо посміхнулася, відчуваючи, як слова Пола водночас підкреслюють її статус і нагадують про всі очі, що стежать за нею.

Керолін ще трохи вражено глянула на Еллі:

— Отакої… ніколи б не подумала.

Пол лише хитро підморгнув, залишивши Керолін роздумувати над тим, що насправді значить бути “королевою”.   Керолін глянула на Еллі з легкою іронією і трохи нахилилася вперед:

— Слухай, — почала вона тихо, майже таємно, — якщо хочеш, щоб хлопець не втрачав до тебе інтерес, не варто одразу розкриватися фізично… Знаєш, близькість має бути поступова.

Еллі здивовано підняла брови, але не встигла відповісти, як Пол, який сидів поруч, трохи ніяково підвів погляд:

— Керолін… ну, серйозно? — сказав він, намагаючись приховати своє розгублення. — Еллі, не слухай її. Краще взагалі не розкриватися перед хлопцями ніколи, якщо хочеш, щоб я спокійно спав.

Керолін трохи підняла плечі, але більше не заперечувала, а Еллі лише посміхнулася:

— Ну, значить, Пол, твоє слово — закон.

Пол підморгнув, але всередині трохи червонів, бо ніколи не думав, що доведеться так прямо говорити про подібне.

Керолін тихо зітхнула, ніби трохи роздратована, але водночас задоволена, що спробувала дати пораду.

Еллі ж подумки усвідомила, що тепер у неї є дві зовсім різні точки зору — одна від Полa, друга від Керолін, і їй доведеться вирішувати сама, кому довіряти. Керолін раптом повернулася до Пола, і її обличчя стало серйозним.

— Пол, обіцяю, більше так не буде, — сказала вона тихо, але твердо.

І, не чекаючи на відповідь, обійняла його за шию, притискаючись трохи ближче, ніж зазвичай.

Еллі дивилася на це злегка здивовано, трохи напружено. Вона розуміла, що Керолін хоче показати щирість, але одночасно відчувала незручність через таку близькість.

Пол лише м’яко посміхнувся, трохи відштовхуючи Керолін:

— Добре, Керолін… я чую тебе, — сказав він спокійно, але так, щоб Еллі почула.

Еллі відвела погляд, намагаючись не показувати, що їй трохи важко спостерігати цю сцену, і тихо подумала: «Що за цирк… і що я взагалі тут роблю?»

Керолін знову повернулася до Еллі, немов нічого не сталося:

— Ну що, Еллі, ти вже зрозуміла, що всі ми тут трохи заплутані? — сказала вона з легкою усмішкою.

Еллі лише кивнула, намагаючись зібрати думки та зберегти спокій, але серце її б’ється швидше — вона ще раз усвідомила, наскільки складні ці взаємини з обома хлопцями.