Глава 117

Ділан зупинив мотоцикл біля дому Еллі і подивився на неї серйозним поглядом:

— Ти впевнена, що ми дійсно помирилися? — запитав він, трохи напружено.

Еллі кивнула і тихо, але впевнено відповіла:

— Так… усе гаразд. Ми розібралися.

Він ще на мить затримав погляд на її обличчі, потім усміхнувся, трохи хитро:

— Добре. Тоді… до зустрічі.

Вони прощалися, і Еллі ступила на сходи свого дому. Серце ще калатало після всього, що сталося, але всередині вона відчувала, що тепер між ними на мить запанував спокій.

Вона увійшла до дому, зачинила двері за собою і глибоко видихнула, на мить дозволяючи собі розслабитися, поки думки ще ворушилися навколо Ділана… і Пола. Еллі відкрила двері і зайшла до дому. Вітальня була тихою, крім шуму клавіш, який доносився з робочого кабінету. Там сидів Пол, глибоко занурений у роботу, обкладений документами та ноутбуком.

— Привіт, — тихо сказала Еллі, підходячи ближче.

Пол підняв голову, помітив її і усміхнувся втомлено:

— Привіт… Як ти?

— Все добре, — відповіла вона, намагаючись посміхнутися. Потім підкреслила поглядом його стіл: — Бачу, у тебе багато роботи.

— Трохи так… — зітхнув Пол, відсуваючи документи вбік.

Еллі наблизилася ще трохи, трохи з турботою:

— А ти хоча б поїв?

— Якщо чесно, не мав коли, — зізнався Пол, злегка розчулено посміхаючись.

Еллі кивнула, трохи засмучено:

— Ну гаразд, тоді я принесу щось смачненьке, щоб хоч трохи підкріпився.

Пол усміхнувся ширше, відчуваючи турботу від Еллі:

— Ти завжди знаєш, як полегшити день, — сказав він тихо, продовжуючи переглядати документи. 

Еллі злегка посміхнулася і сказала:

— Знаєш, я теж не проти чогось поїсти…

Пол підняв на неї погляд і хитро усміхнувся:

— Тоді можемо замовити доставку. Що хочеш?

Еллі подумала на мить і пожартувала:

— Хм… щось солоденьке теж підійде.

Пол засміявся і кивнув:

— Домовилися. Тоді поки чекаємо, можеш приєднатися до мене за робочим столом, або хочеш трохи відпочити?

Еллі злегка похитала головою:

— Краще трохи відпочину, поки ти ще тут.

Пол усміхнувся, відчуваючи її турботу і водночас легку дистанцію, що все ще залишалася між ними. Коли нарешті приїхала доставка, Еллі та Пол вже влаштувалися на дивані, розклавши коробки з їжею на маленькому столі перед собою.

Еллі поглянула на Пола і з легкою тривогою в голосі сказала:

— Ти останнім часом дуже втомлюєшся від роботи…

Пол зітхнув і кивнув:

— Так… Давно вже нормально не розслаблявся.

Еллі хитро посміхнулася і витягла зі свого рюкзака приставку:

— А у мене є ідея… Давай разом пограємо? Трохи відволічемося.

Пол подивився на неї, і в його очах з’явився легкий блиск цікавості:

— Гаразд… Чому б і ні?

Вони включили приставку, і диван перетворився на їхній маленький світ розваг. Еллі сміялася, коли Пол намагався її переграти, а він теж не стримував усмішки, коли вона з азартом перемагала.

Час минав непомітно. Вони грали, жартували, підкидували один одному смішні коментарі, і, здавалось, що всі турботи і робота залишилися десь далеко.

Це був їхній спільний маленький острів спокою та радості, де можна було просто бути собою.  Після кількох раундів гри Еллі відкинулася на спинку дивана, сміючись і витираючи сльози від сміху.

— Ти справді не даєш мені жодного шансу, — жартома скаржилася вона.

Пол усміхнувся, спостерігаючи за нею:

— Це ти просто трохи надто швидка для мене. Але мені подобається, коли ти так весело смієшся.

Еллі підняла голову і подивилася на нього:

— Знаєш, це навіть трохи заспокоює. Мені здається, що після роботи ти теж можеш розслабитися.

Пол кивнув, відчуваючи, що вона права:

— Так… давно не було такого простого, звичайного вечора. Дякую, що запропонувала цю гру.

Вони сиділи поруч, трохи притискаючись один до одного, обговорюючи дрібниці — плани на тиждень, курйозні моменти з роботи, смішні історії з життя друзів. Ці легкі розмови, сміх і невимушена атмосфера створювали відчуття, ніби весь світ навколо зупинився.

Еллі тихо посміхнулася і подумала: “Можливо, такі моменти — найважливіші. Просто бути разом, без сварок, без турбот…”

Пол помітив її задумливий погляд і обережно поклав руку на її плече:

— Що задумалася?

— Ні… просто радію, що ми зараз тут разом, — відповіла Еллі, відчуваючи легке тепло від його дотику.

Вони ще трохи посиділи так, сміючись, граючи й просто насолоджуючись компанією один одного, перш ніж вечір повільно перейшов у спокійну, домашню тишу.  Еллі відкинулася на диван і, трохи задумливо, сказала:

— До речі… у мене скоро остання репетиція з черлідерками перед турніром.

Пол підняв на неї погляд, трохи зацікавлено:

— О, так швидко наближається турнір? Як ти себе почуваєш перед фінальним виступом?

Еллі трохи посміхнулася, але видно було легке хвилювання:

— Нервую трохи… але все одно цікаво. Хочу добре виступити, щоб усе пройшло гладко.

Пол підклав руку на її плече і підтримуюче промовив:

— Ти впораєшся. Я бачив, як ти тренуєшся — ти готова. І, до речі, я впевнений, що всі твої старання принесуть результат.

Еллі трохи розслабилася і кивнула:

— Дякую… Приємно чути.

Вони ще трохи сиділи разом, обговорюючи дрібниці репетицій і турніру, сміючись з кумедних моментів на тренуваннях, і це додавало Еллі трохи впевненості перед важливим виступом. Поки вони ще сиділи разом і обговорювали турнір, Пол дістав телефон, і він зазвонив.

Еллі підійшла ближче і, зацікавлено, запитала:

— Хто це тобі пише?

Пол глянув на екран, трохи мружачи очі:

— Це… Керолін.

Еллі помітно здивувалася, але стримала реакцію:

— А вона чого хоче?

Пол злегка зітхнув, набравшись терпіння:

— Напевно, хоче уточнити щось.  Ну, ти знаєш, її стиль — завжди все потрібно обговорювати.