Глава 116

Еллі ще трималася за його плечі, а Ділан міцно обіймав її, ніби боявся, що якщо відпустить, то втратить назавжди. Їхні серця поволі заспокоювалися, удари трохи вирівнялися, а дихання стало спокійніше.

— Ти… ти справді щирий? — тихо спитала Еллі, притискаючись обличчям до його грудей.

— Так, — відповів Ділан, притискаючи її ще міцніше. — Тільки ти, Еллі. Більше ніхто і ніщо не має значення.

Вона закрила очі, відчуваючи тепло його обіймів, і вперше за довгий час відчула певну безпеку серед хаосу власних емоцій. Сльози ще котилися по щоках, але тепер вони були не від страху чи злості, а від полегшення.

— Мені так страшно іноді, — зізналася вона, тихо, ледве чутно.

— Я знаю… і я буду тут, — сказав Ділан, притискаючи її до себе, ніби запевняючи кожним рухом, що нікуди не піде. — Тільки я і ти. Завжди.

Вони стояли так декілька хвилин, тихо, тримаючись один за одного, дозволяючи бурі емоцій всередині поступово вщухнути. Нарешті світ здався трохи спокійнішим, навіть серед їхнього власного хаосу. Еллі відсторонилася трохи в обіймах Ділана, витерла сльози і тихо прошепотіла:

— Головне, щоб Пол не дізнався… — її голос тремтів. — Він же вірив тобі, що ти більше не зробиш мені боляче…

Ділан нахилився до неї, обличчя серйозне, очі сповнені рішучості:

— Я знаю, Еллі… І я зроблю все, щоб він не мав жодного приводу сумніватися. Я більше ніколи не хочу, щоб йому доводилося переживати через нас.

Еллі глибоко вдихнула, серце ще калатало від попередньої сварки, але вона відчувала, що він щиро це має на увазі.

— Я просто… не хочу, щоб хтось дізнався, що ми знову сварилися, — тихо додала вона, притискаючись до нього, відчуваючи тепло його рук. — Особливо Пол.

Ділан обережно погладив її по спині, ніби заспокоюючи не тільки її, а й себе:

— Я зрозумів… Тільки ми з цим розберемося. Тільки я і ти, Еллі. Ніхто більше не повинен страждати через наші помилки.

Еллі зітхнула і трохи посміхнулася, відчуваючи легке полегшення. У цьому моменті вони обидва знали: навіть після бурі сварок і емоцій вони залишаються разом і готові берегти одне одного — і це важливіше за будь-які секрети. Ділан, ще тримаючи її за руки, трохи обережно запитав:

— Тобто ми все розрулили… і все гаразд?

Еллі глибоко вдихнула, злегка посміхнулася і кивнула:

— Так… все гаразд.

Він посміхнувся у відповідь, трохи хитро, трохи розслаблено, і на мить все навколо здавалося тихим і безпечним. Вони стояли так, притиснуті один до одного, дозволяючи останнім залишкам напруги розсіюватися, і нарешті відчули, що після бурі сварки прийшов спокій. Еллі відсторонилася на крок, руки все ще тремтіли від пережитої емоційної бурі. Вона тихо сказала:

— А що тепер подумають усі в школі…? Ті, хто бачив, як ми сварилися…

Ділан злегка посміхнувся, нахилився до неї і поклав руку на її плече:

— Еллі… — його голос був спокійний, впевнений. — Та всі не ідеальні. У кожного бувають сварки, іноді навіть посеред школи. І це нормально.

Він обережно погладив її руку, додаючи тепла і підтримки:

— Люди подумають що завгодно, але нас це не визначає. Головне, що ми з тобою розібралися. І це набагато важливіше, ніж чутки.

Еллі глибоко вдихнула, трохи заспокоїлася. Вона ще хвилину мовчала, дивлячись на його обличчя, і потроху відчувала, як страх і тривога відступають.

— Так… — тихо сказала вона нарешті, — ти правий. Головне ми.

Ділан усміхнувся, притискаючи її трохи ближче:

— Саме так. І це все, що має значення. 

Ділан подивився на Еллі і сказав спокійно, але рішуче:

— Годі. Пора додому.

Еллі кивнула і, ще трохи збентежена, сіла на мотоцикл поруч із ним. Вона відчула його тепло збоку, як і трошки пульсуючу напругу після сварки, яка ще не зовсім встигла розсіятися.

Ділан рушив, мотоцикл тихо загудів, і вони повільно поїхали додому. Еллі дивилася на знайомі пейзажі навколо, на дерева, що пролітали повз, і на хвилюючий захід сонця. Її думки були змішані — ще трохи страху, трохи роздратування, але водночас і полегшення, що вони розібралися.

Вона обережно притиснулася до Ділана, відчуваючи, як він міцно тримає кермо і водночас її, немов оберігаючи від будь-яких невидимих загроз. І хоча серце ще калатало після сварки, всередині закріплювалося відчуття спокою: зараз вони разом, і це було найважливіше.