Глава 112

Еллі ще кілька секунд дивилася на екран, ніби вагаючись.

Потім все ж відкрила чат і швидко надрукувала:

Еллі:

Гарного тренування тобі

На секунду зупинилася…

І додала:

Еллі:

Удачі на турнірі

Відправила.

Без зайвих слів.

Без емодзі.

І це було дивно.

Бо раніше вона б написала більше.

Тепліше.

Телефон знову опинився поруч.

А її погляд знову ковзнув до троянд…

І думки — зовсім не про тренування Ділана.

Телефон знову засвітився.

Еллі не одразу взяла його в руки.

Аж через кілька секунд.

Ділан:

Не переживай

Ще буквально кілька тренувань — і ми знову будемо проводити час разом

Еллі повільно прочитала повідомлення.

Раніше ці слова дали б їй відчуття очікування.

Передчуття.

А зараз…

Вона просто дивилась на екран.

Її погляд мимоволі знову ковзнув у бік дверей.

Туди, куди пішов Пол.

Потім — на троянди.

І знову на повідомлення.

Вона ледь чутно видихнула.

Наче щось всередині не складалося.

Наче слова правильні…

але відчуття — ні.

Еллі коротко набрала відповідь:

Еллі:

Побачимо

І після секунди додала:

Еллі:

Готуйся краще до турніру

Відправила.

Вона відклала телефон, цього разу вже остаточно.

І тихо сказала в порожню кімнату:

— Може, проблема не в ньому…

Пауза.

— А в мені.

І ця думка прозвучала занадто чесно, щоб її ігнорувати.

Тиша у будинку була майже повною.

Еллі сиділа на дивані, трохи відсторонена від подій останніх днів.

Вона думала про Ділана, про свої емоції… і на мить відчувала, що зовсім заплуталася.

Раптом почувся звук ключів у замку.

— Пол? — прошепотіла вона сама собі, серце трохи здригнулося.

Двері відчинилися, і він зайшов, тримаючи пакунок і термос.

На обличчі була його звична усмішка — така спокійна, надійна.

— Обіцяв же, — сказав він, ставлячи пакунок на стіл і відкриваючи термос, — кава ще гаряча.

І ось трохи солодкого, щоб підкріпитися після всього.

Еллі не змогла стримати легку посмішку.

— Ти завжди все робиш так… завжди думаєш про дрібниці, які роблять день кращим, — сказала вона, голос трохи розтягнувся від тепла.

Пол присів поруч і поставив їй чашку з кавою.

— Щоб ти не померла від нудьги й голоду поки я був на зустрічі, — жартував він, підморгнувши.

Еллі тихо сміялася, відчуваючи, як напруження останніх днів трохи спадає.

Вона дивилася на нього і відчувала те знайоме тепло…

таке просте, таке справжнє.

І хоч у голові ще крутилися думки про Ділана,

у серці було місце для тих маленьких моментів із Полом,

які, як вона розуміла, завжди залишаться особливими. Пол поставив пакунок на стіл, відкрив термос і розлив каву.

— І що, сумувала за мною? — запитав він, хитро посміхаючись.

Еллі підняла брову і зігнула губи в ледь помітній усмішці.

— Та ні, — сказала вона спеціально, трохи кокетливо, — зовсім не сумувала.

Пол сміливо розсміявся.

— Ну, шкода, — промовив він, і в його голосі проскочила легка іронія.

Еллі засміялася у відповідь, трохи крутуючи ложечку в чашці.

— Дякую за солодке, — сказала вона ніжно, відчуваючи, як тепліє її настрій.

Пол кивнув і підніс чашку до губ.

— А твоя люб’язність — найкраща частина мого дня, — жартома додав він.

Еллі посміхнулася ще ширше і запитала:

— А як пройшла твоя зустріч?

Пол зробив паузу, ніби обмірковуючи, як викласти все просто, але цікаво.

— Все добре, — відповів він, — цікаво, продуктивно… і, чесно кажучи, я більше хотів уже повернутися сюди, ніж залишатися там довше.

Еллі тихо сміялася, відчуваючи знайоме тепло від його присутності.

І десь глибоко всередині вона зрозуміла, що навіть коли на світі є інші варіанти і спокуси, ці прості моменти з Полом — вони особливі. Еллі сиділа на дивані, обійнявши чашку з кавою, яку приніс Пол.

Вона витягла телефон і почала друкувати повідомлення Ділану.

Пол підняв брову і злегка нахилився до неї:

— Хм… а це хто тобі пише? — запитав він з легкою усмішкою.

Еллі швидко подивилася на екран, трохи ніяково.

— Та… ну… це Ділан, — промовила вона, намагаючись зберегти спокій.

Пол хитро посміхнувся:

— Ага, твій коханий, так? — сказав він жартома, але в голосі відчувалося, що він трохи стежить за ситуацією.

Еллі на мить присіла пряміше, трохи почервонівши:

— Не переживай, — пробурмотіла вона, — все буде добре.

Пол кивнув і підсів ближче, обережно, без тиску, просто поруч.

— Просто будь трохи обережніша, — додав він тихо, дивлячись на неї уважно.

Еллі посміхнулася йому у відповідь, відчуваючи, як у грудях з’являється тепло.

Вона знала, що все буде добре, але це тепло від Пола було щиріше, глибше і справжнє, ніж будь-які слова на екрані. Еллі, попиваючи каву, раптом посміхнулася і згадала:

— Пол, а пам’ятаєш, як ми приїхали на репетицію, і черлідерки дивилися? — запитала вона, хитро поглядаючи на нього.

Пол кивнув, трохи здивовано:

— Так, пам’ятаю…

— Вони, до речі, зацінили твою машину, — продовжила Еллі, злегка підморгнувши.

Пол трохи розсміявся:

— Ну, такого я не очікував, але приємно чути, — сказав він, відчуваючи легку гордість.

Еллі ще більше посміхнулася:

— А ще вони сказали, що в мене нічого… таке є, татко.

Пол не стримався і засміявся, трохи покачав головою:

— Для моїх років я, напевно, виглядаю непогано… — жартував він, — але все одно приємно чути, що вони не сказали, що я твій «дідусь».

Еллі хитро глянула на нього:

— А й справді, і на татка ти не виглядаєш… навіть краще, — пробурмотіла вона, злегка засоромившись від власного коментаря.