Глава 106

Я дивлюся на нього, серце стукає шалено.

— Що ти маєш на увазі? — питаю, намагаючись зберегти спокій, але в голосі відчувається тремтіння.

Він нахиляється ближче, так що наші чола торкаються, і голос стає тихішим, але рішучим:

— Я хочу тебе всю… повністю. Ти маєш бути зі мною, Еллі.

Моє тіло реагує на його слова, а думки сплітаються зі змішаними емоціями — злість, страх, бажання, цікавість. Я знаю, що межа вже близько, і відчуваю його рішучість.

Він обережно, але наполегливо притискає мене ближче, і ми рухаємося разом, синхронно, але тепер це вже не просто гра — це напруга, яку важко стримати. Кожен дотик, кожен подих роблять неможливим залишатися байдужою.

— Ділан… — шепочу я, відчуваючи, що моє тіло тягнеться до нього, — я…

— Ти моя, — каже він м’яко, але впевнено, — і я більше не можу чекати.

Ми стоїмо так, у ритмі, дотики стають напруженішими, але водночас ніжними, поки бажання між нами перетворюється на щось невимовно близьке, інтимне, і зовсім не потребує слів.

Телефон Еллі завібрував. На екрані миготіло ім’я Пола. Їй здалося, що він відчуває, що щось не так… що його інтуїція вже підказує.

Вона дивиться на екран, серце стискається. Рука тремтить. В цей момент вона була з Діланом, і… не могла, не могла відповісти.

Вона відкидає телефон убік, а екран згасає. Пол дзвонить ще раз, сповіщення лунають, але Еллі відчуває, що зараз будь-який звук, будь-який рух може порушити те, що відбувається.

В голові крутиться лише одне: «Це… це мій перший раз. І зараз не час і не місце ні для кого іншого…»

На іншому кінці дроту Пол, мабуть, вже починає хвилюватися. Його голос, якщо б він міг говорити, напевно, був би м’яким і тривожним: «Еллі… ти в порядку?»

Але Еллі мовчить, бо серце стукає шалено, і весь світ звужується до одного моменту — тепер вони з Діланом разом.

Еллі відчуває, що всередині все пульсує новими емоціями. Їй дивно і водночас страшно, бо це вперше. Кожен дотик Ділана здається одночасно хвилюючим і майже непереборним. Вона не знає, куди подіти руки, як правильно дихати, як реагувати.

Її тіло реагує на його близькість, і водночас розум тримає якусь крихітну частку контролю, намагаючись не втратити себе повністю. Це перша справжня фізична близькість, яку вона відчуває, і вона наче розкриває якусь нову сторону себе — страх, бажання, невпевненість і захоплення одночасно.

Еллі сиділа поруч із Діланом, обійми ще відлунювали в її тілі. В голові була якась дивна суміш: захоплення, тривога, сором і водночас дивне полегшення. Вона розуміла, що саме щойно сталося, і її серце ще не зовсім могло це прийняти.

Вона відчувала, як її тіло реагує на близькість, і це трохи лякало її — адже вона ніколи раніше не відчувала нічого подібного. Кожен дотик Ділана ще пам’ятала, кожен його погляд, кожен шепіт — і водночас хотіла, щоб час зупинився.

Їй було ніяково. Вона дивилася на нього, на його обличчя, і думала: “Я так люблю його… але він не повинен знати, наскільки я слабка зараз. Я не можу просто віддатися цим почуттям…”

Ділан помітив її задумливість і тихо промовив:

— Еллі… ти в порядку?

Вона кивнула, намагаючись посміхнутися, хоча всередині її переповнювало стільки емоцій, що важко було зібратися.

Вона ще раз подумала про фізичну близькість — про те, як їй було страшно, але водночас як приємно. І хоча її розум намагався тримати дистанцію, тіло видавало щиріші сигнали, ніж слова.

— Я… — почала вона, але голос тремтів, і вона змусила себе промовчати. Слова здавалися недостатніми, щоб передати все, що відчуває.

Вона зрозуміла, що це початок чогось зовсім нового.

Ділан помітив її зміну настрою і спитав, трохи нахилившись:

— Еллі, ти чогось соромишся?

Вона швидко зітхнула і змусила себе посміхнутися:

— Та ні, ніби все нормально… просто думки трохи плутаються.

Внутрішньо вона відчувала, як важко приховувати від нього своє хвилювання через Полa. Їй було ніяково, бо вона не хотіла, щоб Ділан знав, що її думки все ще частково зайняті кимось іншим, але водночас тіло і емоції казали зовсім інше.