Глава 95

Еллі не могла приховати свого суму. Її очі наповнилися сльозами, і вона тихо сказала:

— Пол… будь ласка… не залишай мене…

Серце її калатало так сильно, що вона ледь могла дихати. Пол, побачивши її сльози, відчув несподівану хвилю тривоги і ніжності. Він не очікував, що її реакція буде такою сильною.

— Сонечко… добре… — промовив він тихо, підходячи ближче. — Якщо ти не хочеш, аби я переїхав… я не зроблю цього.

Він ніжно обійняв її, притискаючи до себе, відчуваючи її маленьке тіло, і тримав так, поки вона трохи заспокоювалася, шепочучи слова підтримки і любові. Їхні серця билися майже в унісон, і навіть через сльози Еллі відчувала, що Пол поруч — і це давало їй відчуття спокою та захисту.

Еллі відсторонюється трохи в обіймах Пола, піднімає погляд і тихо, але з тривогою каже:

— Як же так… як можна буде, щоб ми були окремо? Ми ж завжди були разом… пліч-о-пліч…

Пол ніжно бере її руки в свої, дивиться їй у очі і відповідає спокійно, але щиро:

— Сонечко, я теж не уявляю, що ми можемо бути окремо. Тому якщо для тебе це важливо… я знайду спосіб залишитися поруч. Ми разом, і це найголовніше.

Еллі відчуває, як її серце трохи заспокоюється. Сльози ще блищать на віях, але всередині виникає відчуття, що їхня близькість сильніша за будь-які обставини. Вона притискається до Пола ще міцніше, ніби намагаючись запам’ятати цей момент назавжди

Пол ніжно стискає її руку і каже тихо:

— Ел… я поговорю з Керолін. Можливо, їй варто відмінити цей переїзд.

Еллі відчуває легкий шок і одночасно розуміє:

— Тобто це вона… вона була ініціатором?

В її голові мимоволі промайнула думка, що Керолін, хоч і виглядає привітно та дружелюбно, насправді хотіла змінити їхній звичний ритм життя, розділити її з Полом. Але Еллі дивиться на Пола, бачить його рішучість залишитися поруч і відчуває, як серце трохи заспокоюється.

Пол помічає її роздуми, обіймає ще міцніше й додає:

— Не хвилюйся, сонечко. Все буде так, як нам треба. Я поруч.

Еллі тихо всміхається крізь сльози, розуміючи, що головне — їхня єдність, а не чужі плани чи інтриги.

Еллі сиділа зі своїми подругами на лавці у шкільному дворі. Вона ще трохи переживала через вчорашню розмову з Полом, і їй хотілося поділитися цим з близькими людьми.

— Ви не повірите… — почала вона, трохи зніяковівши, — Керолін хотіла, щоб Пол переїхав до неї.

Подруги відкрили роти від здивування.

— Що? — вигукнула одна з них. — Серйозно? Це ж… це ж абсурд!

— Так, — кивнула Еллі, — він мені сам розповів. І знаєте що? Він був готовий це зробити, якби я не зупинила…

— Та як можна таке навіть думати? — втрутилася інша подруга. — Ви ж живете разом стільки часу!

Еллі похитала головою, намагаючись зібрати думки:

— Я й сама в шоці… Просто уявіть, хтось намагається змінити весь твій світ за один крок. Але Пол… він залишився поруч.

Подруги подивилися на неї і одночасно зітхнули з полегшенням. В очах Еллі з’явилася легка усмішка — навіть серед цього хаосу вона знала, що її серце залишиться там, де воно справді повинно бути.

Одна з подруг, яка до цього мовчала, нахилилася до Еллі і спокійно сказала:

— Але подивись з іншого боку… Рано чи пізно ти б усе одно зустріла Керолін з Полом. Це природно. Тільки краще, що ти знаєш про це зараз, ніж щоб це стало сюрпризом.

Еллі зітхнула, її очі ще блищали від сліз, але вона трохи заспокоїлася:

— Можливо ти права… — тихо промовила вона. — Але все одно… це так дивно відчувати, що хтось може намагатися забрати його від мене.

— Знаєш, — додала подруга, — важливо, що Пол сам залишається поряд і підтримує тебе. І, чесно кажучи, добре, що ти була відверта з ним. Це набагато краще, ніж якби ти мовчала.

Еллі кивнула, і в серці з’явилося відчуття легшого тиску. Вона розуміла, що хоч ситуація складна, але поки Пол поруч, вона не залишиться одна.