Глава 94

Після завершення тренування команда Ділана збирається в куточку поля, обговорюючи гру і сміючись, а Еллі стоїть трохи осторонь, поряд із Діланом. До неї підходять його друзі — декілька хлопців із команди, які добре знають Ділана.

— Ей, так ви з Діланом серйозно? — питає один із них, з легким усмішкуватим тоном.

— Ага, — відповідає Еллі, трохи посміхаючись, але не надто впевнено. — Буде видно…

Хлопці кивають, сміються, але при цьому оцінюють її уважно.

— Ну, чесно, — каже інший, — ми не здивовані твоїм вибором. Ділан завжди обирає особливих дівчат, а ти… ти надзвичайно гарна.

Еллі трохи червоніє, але в серці з’являється тепло. Вона помічає, як Ділан дивиться на неї з тією самою легкою усмішкою, що тільки він може дозволити собі: впевнений, трохи хвацький, але щирий.

Вони ще трохи балакають, обмінюються жартами, і Еллі відчуває, що, попри всі складнощі, поруч із Діланом вона все одно почувається важливою і особливою.

Вечір пройшов надзвичайно добре. Еллі відчувала легкість і радість, яку давно не відчувала — повітря було тепле, сміх лунав довкола, а Ділан поруч здавався якимось особливо впевненим і водночас ніжним. Вони гуляли по вулицях, обговорювали різні дрібниці, сміялися з жартів один одного і насолоджувалися моментом.

Ділан весь час дбав про Еллі: тримав її за руку, підштовхував убік тихих алей, показував цікаві місця, а вона відчувала, що поруч із ним їй дійсно добре.

Коли вечір добігав кінця, він обережно посадив її в машину і відвіз додому. Еллі відчувала приємну втому, серце билося швидше, а думки були заповнені лише теплими спогадами про цей вечір. Вона знову переконалася, що з Діланом їй завжди цікаво і комфортно, навіть попри всі суперечки й напружені моменти раніше.

Еллі приїхала додому, трохи втомлена, але щаслива після вечора з Діланом. Пол уже був вдома і, побачивши машину, трохи насторожився.

— Що це за машина? — запитав він, намагаючись приховати занепокоєння.

— Та ні, просто знайомі, з якими я провела час, — відповіла Еллі спокійно, намагаючись не видавати зайвих емоцій. — Познайомилася з деким.

Пол помітно переживав. Йому було важко не показати хвилювання: він бачив, як Еллі світиться від радості і одночасно хвилюється, і це його трохи тривожило. Він підійшов ближче, не знаючи, чи варто ставити додаткові запитання, чи просто довіритися її словам.

— Добре, — тихо сказав він, все одно намагаючись відстежити, чи все в порядку з її емоціями. — Головне, щоб ти була в безпеці.

Еллі посміхнулася, відчуваючи турботу Пола, але в серці вже бурлили думки про вечір і про те, як складно їй балансувати між двома хлопцями.

Еллі помітила, що Пол якось сумно і трохи нервово поводиться. Його погляд був відстороненим, а руки трохи стискалися.

— Пол, з тобою все добре? — запитала вона, відчуваючи тривогу.

В кімнаті настала коротка тиша. Пол глибоко зітхнув, підбираючи слова.

— Ел… Тут така справа… — нарешті промовив він тихо. — Можливо, мені доведеться переїхати до Керолін.

Еллі відчула, як її серце трохи стискається. Вона не була готова чути це, адже Пол завжди був поруч, і ця думка здавалася їй майже неприйнятною.

Вона хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі. Пол дивився на неї з сумом, ніби чекав, що вона зрозуміє його складну ситуацію без зайвих пояснень.