Глава 87

Я тихо зайшла в роздягальню, намагаючись не видати, що прийшла разом із Діланом. Усередині ще лунав сміх хлопців, вони святкували, але я знала, що зараз мені потрібно лише знайти його.

Він помітив мене одразу. Посміхнувся і сказав із легкою іронією:

— Я вже трохи зачекався тебе…

Я відчула, як серце прискорилося. Його погляд хитро грає зі мною, і я розумію, що він ніби хоче, щоб я відчула, що залишилися тільки ми.

— Справді? — прошепотіла я, намагаючись зберегти спокій.

Він кивнув і легко зачиняє двері за мною. Роздягальня миттєво стала тісною і тихою, і я відчула, як моє дихання трохи пришвидшилося. Було страшнувато — і водночас шалено цікаво.

— Як тобі гра? — запитав він, намагаючись розслабити атмосферу.

— Ти молодець, — сказала я, але мої очі не могли відірватися від нього.

Він нахилився ближче, його голос став тихим і впевненим:

— Знаєш… крім цього призу, я хочу ще один. Від тебе.

Я ледве встигла зрозуміти його намір, як він обережно торкнувся моїх губ і почав цілувати. Моє серце забилося шалено швидко, а мозок намагався опанувати страх і водночас бажання.

Його руки були лагідні, але рішучі. Він шепотів моє ім’я, і весь світ навколо ніби зник. Я відчула, як він грає зі мною словами і дотиками, і одночасно розуміла, що залишитися тут одній з ним — це шалена небезпека для мого серця, але я не могла відірватися.

Він не зупинявся, весь час грав зі мною поглядом і словами, змушуючи серце битися швидше. Його усмішка була хитрою, трохи провокаційною, і я розуміла, що він любить бачити, як я реагую.

— До речі… — сказав він, нахиляючись ближче, — тут є душ. Я вже сходив, але можу сходити ще раз… разом із тобою.

Я відчула, як всередині щось здригнулося. Було страшно і хвилююче одночасно. Його тон був легкий, але водночас той самий, що завжди змушував мене слухати його без заперечень. Він дивився на мене так, ніби чекав, що я піддамся його жартівливому флірту, і водночас перевіряв, наскільки я готова до гри, яку він починає.

Я відвела погляд, намагаючись зберегти спокій, але серце шалено калатало. Було зрозуміло, що він керує ситуацією, а я — в його світі, де все здається одночасно небезпечним і привабливим.

Його сміх і погляд змушували мене хотіти підійти ближче, а водночас боятися зробити крок назустріч його провокації. Ця роздягальня стала маленьким світом, де залишилися тільки ми двоє, і кожне його слово було викликом для мене.

Я відчула, що щось виходить за межі, які я могла контролювати. Його дотики ставали занадто близькими, і всередині мене вирувало одночасно хвилювання і паніка.

— Стоп… — прошепотіла я, ледве стримуючи голос. Моя рука зупинила його. — Я… я не можу…

Він на мить зупинився, і його погляд став серйозним. Ті кілька секунд відчувалися як вічність. Я бачила, що він зрозумів, що я не готова, і відступив трохи назад.

Серце шалено калатало, і я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Було страшно, і водночас я розуміла, що цей момент показав мені, де проходять мої межі, і що навіть Ділан, який завжди так близько, має їх поважати.

Я відчувала змішану емоцію — страх, хвилювання, і водночас легке полегшення, що він зупинився. Було зрозуміло: тут не про відмову від нього, а про контроль і довіру, яка ще будується між нами.

Ми розділилися, щоб трохи висушитися, витираючи волосся рушниками і приводячи себе до ладу. Навіть у такому простому рутинному русі відчувалася наша близькість. Він підморгнув мені через плечі, я відповіла посмішкою, і ми почали невимушено спілкуватися, кепкуючи і жартуючи один з одним.

Було відчуття гармонії — страх і хвилювання, які були під час душу, поступово змінювалися на легкість і тепло. Я зрозуміла, що навіть після таких шалено емоційних моментів ми можемо сміятися, розмовляти і просто насолоджуватися присутністю одне одного

.— Еллі, мої хлопці чекають, ми святкуємо перемогу… — сказав він трохи напружено, підштовхуючи мене до виходу.

Я похитала головою:

— Я… чесно, не дуже хочу йти.

— Що?! — Ділан здивовано підняв голос. — Це якась неповага до мене? Я граю, ми виграли, і ти відмовляєшся піти зі мною?

Я відчула, як всередині щось кипить.

— Дилан, я взагалі не була готова до цього! — закричала я. — Подивись на себе! Подивись на мене! Я не хочу йти туди зараз, я не в настрої, і мені це бісить!

Він насупився, але голос у нього став рівно таким же різким:

— Мені теж усе це бісить, Еллі! Але я не можу зрозуміти, чому ти не можеш просто піти зі мною…

Я відчувала, як лють змішується з роздратуванням, і ледве стримувалася:

— Мені байдуже, що ти там святкуєш! Мене це дратує, бо я не готова зараз!

Ми стояли навпроти один одного, обидва гарячі, слова летіли швидко, а серце билося шалено. Нарешті я різко відвернулася і пішла у свій бік, не озираючись.

Ділан стояв на місці, важко дихаючи, і зітхнув:

— Добре… роби, як знаєш.

І він пішов у свій бік, я — у свій. Було відчуття, ніби між нами пролягла стіна, але одночасно я знала, що це лише одна із тих суперечок, через які наше складне і пристрасне взаєморозуміння тільки формується.

Я сіла в таксі і відчула, як напруга всередині мене трохи спадає. Серце ще калатає від сварки з Діланом, а руки нервово стискають ремінь безпеки.

Раптом телефон задзвонив. На екрані з’явилося його ім’я. Я глибоко видихнула і не підняла слухавку.

Набридло. Набридло, що з ним буває так добре і легко, і водночас так страшно і виснажливо. Я закрила очі, намагаючись заспокоїтись, але відразу відчула, як якийсь камінь опустився на груди.

Через кілька секунд мені стало ще гірше. Серце стискалося, дихати ставало важче. Мені хотілося вигукнути, але нічого не виходило. Бути поруч із ним — це так захопливо і страшно одночасно, а тепер відчуття спустошення накотило на мене, мов хвиля.

Я тихо сиділа в таксі, дивлячись у вікно на нічне місто, і відчувала, як змішуються відчай і спогади про всі ті миті, коли він був поруч — і всі ті моменти, коли він виходив за межі, що я могла витримати. Було боляче, важко і дуже самотньо, хоча поруч нікого не було, крім водія.