Глава 69

Я тихо підвела його до пляжу, трохи прискорюючи кроки від нетерпіння. Сонце вже почало схилятися до горизонту, і повітря наповнювалося теплими відтінками вечірнього світла. Море тихо плескітало хвилями, а пісок ще теплий від дня. Я відчувала, як серце шалено калатає — ось він момент, коли Пол побачить усе, що я готувала.

— Ти готовий? — спитала я, дивлячись на нього з усмішкою.

— В принципі, я здогадуюсь, де ми, — відповів він, спробувавши зберегти серйозний вигляд, — але конкретне місце… я не знаю.

Я кивнула:

— Тоді можеш знімати пов’язку.

Він обережно зняв її, і я помітила, як очі його розширилися. Його погляд ковзав по всій зоні: пледи, подушки, розкидані бокали, фрукти, блискітки, які я клеїла на пальми — вони переливалися в останніх променях сонця. Я бачила, як його рот трохи приоткрився від здивування, а руки ледве не спиралися на повітря, неначе він боявся зламати всю цю красу.

— Еллі… — почав він, але голос ледь звучав, — ти це все… сама?

Я кивнула, трохи червоніючи від хвилювання:

— Так, я сама. Я все приготувала, всі пледи, подушки, фрукти, бокали. І ще міні-холодильник… я його закопала ще до твого дня народження, щоб все залишалося свіжим.

Пол стояв мовчки, дивлячись навколо, і я бачила, як його обличчя відображає щире враження. Він повільно підійшов до одного з пледів, обережно торкаючись подушок, неначе боявся зруйнувати магію моменту.

— Я… чесно, — сказав він, дивлячись на мене, — такого я точно не очікував. Це… неймовірно.

Моє серце здригнулося від щастя. Я підійшла ближче, обійняла його за талію і прошепотіла:

— Ти цього заслужив. Ти завжди робиш для мене так багато, і я хотіла, щоб ти сьогодні відчув, як ти для мене важливий.

Пол посміхнувся, обережно обіймаючи мене у відповідь, і я відчула, як він повністю зупинився в цьому моменті, насолоджуючись сюрпризом.

— Еллі… це… справді… особливе. — Він ледь вимовив останнє слово. — Я не можу повірити, що ти все це зробила сама.

Я засміялася від радості, роздивляючись його реакцію: серце билося шалено, а всередині була неймовірна гордість і щастя.

— І ще торт і шампанське всередині холодильника, — додала я, підморгнувши. — Щоб усе залишалося свіжим, поки ми будемо насолоджуватися вечором.

Пол глибоко вдихнув, а потім обійняв мене ще міцніше.

— Еллі… я не знаю, як тобі дякувати, — прошепотів він. — Це… найкращий сюрприз у моєму житті.

Я посміхнулася, відчуваючи, що весь цей вечір, всі мої старання, всі маленькі деталі — від пледів до блискіток на пальмах — зробили його щасливим. І мені було добре, бо я знала: сьогодні ми створили момент, який запам’ятаємо назавжди.

Ми сиділи на пледах, бокали з фруктами стояли поруч, а повітря наповнювалося ароматом вечірнього моря і теплого вечора. Я дивилася на Пола і відчувала, як моє серце калатає від щастя. Його погляд час від часу ковзав по всьому, що я підготувала, і мені здавалося, що я бачу, як він щиро насолоджується кожною дрібницею.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи трохи хвилювання, і сказала:

— Знаєш… я довго думала, який зробити тобі подарунок на день народження.

Пол повернувся до мене, посміхаючись, і я відчула, що він чекає продовження.

— Ти знаєш, у тебе фінансово все є… — додала я трохи сміючись, — тому я вирішила, що подарунок буде не просто для тебе… а для нас.

Я дістала з сумки коробку, акуратно поклала її на плед перед ним і простягнула. Він підняв кут коробки, погляд його став уважним, трохи здивованим.

— Що це? — запитав він тихо, майже шепотом, обережно знімаючи кришку.

І його очі загорілися від того, що він побачив всередині: два парні браслети з білого золота, акуратно переплетені, елегантні й прості водночас.

— Еллі… — Пол розгублено посміхнувся, — це…

Я нахилилася до нього, тримаючи його руку, і пояснила:

— Ми з тобою колись у дитинстві в’язали парні червоні браслети з ниток. Ми носили їх дуже довгий час… але вони трохи стерлися. А ці… ці з білого золота. Вони залишаться з нами набагато довше. Для нас, для нашої історії.

Пол на хвилину просто мовчав, дивлячись на браслет у своїх руках, а потім підняв очі на мене. Його погляд був сповнений теплоти, вдячності і щирого захоплення.

— Еллі… я не знаю, як тобі дякувати, — сказав він тихо, але з таким відчуттям, що слова ледве можуть передати те, що він відчуває.

Я відчула, як він обережно обіймає мене, притискає до себе, і я відразу відповіла йому взаємністю. Ми сиділи так хвилину, потім ще одну, обіймаючи один одного, і світ навколо ніби зупинився. Море тихо плескітало хвилями, а небо почало переливатися рожевими і фіолетовими відтінками заходу сонця.

— Еллі, — прошепотів він, — це найкращий подарунок у моєму житті. І не тільки через браслет… а через те, що ти думала про нас. Я ніколи цього не забуду.

Я посміхнулася, відчуваючи, як моє серце розпливається від щастя. Ми назавжди запам’ятаємо цей день, кожну дрібницю, кожен момент — від хвилювання, коли я готувала сюрприз, до його здивованого погляду, коли він побачив усе.

Ми тихо сиділи,  дивлячись на море. У цей момент мені здавалося, що весь світ зупинився тільки для нас двох. І я знала, що сьогоднішній день залишиться у наших серцях надовго.