Глава 65

Я сиділа поруч із Полом, обійнята ним, і відчувала, як його тепло поступово заспокоює мене. Серце ще калатало від усього, що сталося, від тих криків, від мотоцикла, від Ділана… Але поруч із Полом, тут, у його спокої, у його тиші, мені стало трохи легше.

І саме тоді я почала думати, що всі ці мої “відносини”, всі ті емоції, всі шалені моменти з Діланом, насправді не полегшили мені життя. Ні на крок. Навпаки, вони лише заплутали мене ще більше, змусили моє серце стрибати, відчувати страх і хвилювання, яких я ніколи раніше не знала.

А Пол… він не був ідеальним. І це, напевно, саме те, що мені зараз так потрібно. Він не надто добрий, не надто теплий, не надто чуйний у цих драматичних моментах. Але саме в його стабільності, у його здатності бути поруч і не кричати на мене, я відчувала безпеку. Я розуміла, що прив’язуюся до нього ще більше, бо у реальному житті знайти такого ідеала, як він, просто неможливо.

І тоді я усвідомила ще одну річ: вперше за весь цей час я нічого не розповіла подружкам про сьогоднішній день, про Ділана і мотоцикл. Зазвичай я ділилася всім, кожною дрібницею. Але тепер я зрозуміла, що вони будуть дуже проти нього. Вони б почали питати, обговорювати, можливо, навіть когось попереджати. А я не хотіла ризикувати. Не хотіла, щоб Ділан дізнався, що я щось комусь розповіла за його спиною, і почав знову сваритися, кричати, погрожувати.

Я тихо притислася до Пола і зрозуміла, що, навіть не кажучи ні слова, він дає мені те, чого я так довго шукала: спокій, відчуття дому, відчуття, що хоч хтось поруч може бути просто поряд і не зламати тебе. І мені стало страшенно тепло, але й трохи боляче водночас. Бо я розуміла, що моє серце, хоч і належить мені, уже відкрите для нього, і відкрите настільки, що знову і знову я буду порівнювати всіх інших з Полом.

Я тихо закрила очі, відчуваючи, як моє дихання вирівнюється, як мої руки відпускають напругу. Світ навколо зупинився. І хоча все ще була втома, страх і хвилювання, я знала одне: поруч із Полом мені добре. І поки я сиділа тут, у його обіймах, я вперше відчула, що хочу просто залишитися такою, як є, і ні про що більше не думати.

Ранок почався тихо. Я ще трішки була напівсонна, коли почувся звук кроків по сходах. Пол зайшов у кімнату, посміхаючись, і сів на край мого ліжка.

— Добрий ранок, Еллі. Як спалося? — тихо запитав він, і я відчула, як тепло його погляду огортає мене, навіть коли ще не повністю прокинулася.

— Нормально… — відповіла я, намагаючись виглядати так, ніби все гаразд, хоча серце ще трохи калатало після всіх останніх подій.

Він нахилився трохи ближче і з легким усміхом продовжив:

— Наче “нормально” — це означає, що все ще думаєш про вчора?

Я трохи покрасніла, але вирішила, що тепер хочу сказати те, що давно крутиться у моїй голові.

— Пол… — почала я обережно, трохи ковзаючи поглядом по його обличчю. — Можна тебе дещо запитати?

— Звичайно, — відповів він без вагань, дивлячись на мене так, ніби я завжди можу говорити все, що на серці. — Що сталося?

Я зробила глибокий вдих і промовила:

— Ну… у тебе ж скоро день народження. Я хотіла запитати… ти будеш відзначати його лише з твоєю дівчиною, чи… можливо, і я зможу провести з тобою якийсь час?

Він усміхнувся так тепло, що у мене буквально завмерло серце.

— Еллі… — сказав він тихо, тримаючи мою руку, — звичайно, що з тобою. З тобою, звичайно. Я проведу свій день народження так, як завжди хочу проводити — серед тих, хто для мене справді важливий. І ти для мене частина мого життя, Еллі. Не сумнівайся.

Я відчула, як серце розпливається теплом. Ці слова були такими простими, але одночасно такими важливими. Не лише моя присутність була прийнята, вона була цінною для нього. Весь цей час, усе, що ми пережили разом — він це бачив, він цінував, і він хотів, щоб я була поруч навіть у такі особливі дні.

Я дивилася на нього, і мені стало так приємно, що він не залишить мене поза цим, що він не вибере лише когось іншого. Я була важливою для нього, справді важливою, і ці слова огортали мене спокоєм і щастям.

— Дякую… — прошепотіла я, міцно стиснувши його руку. — Це… правда приємно чути.

— І це лише початок, — тихо сказав Пол, підморгнувши мені. — Сьогодні буде гарний день. Ми зробимо його особливим разом.

Я посміхнулася, відчуваючи, як усі хвилювання та страхи поступово відступають. Сьогодні я була впевнена: хоч би що сталося, я буду поруч із ним, і він буде поруч зі мною. І це давало мені відчуття тепла і захищеності, яке я так давно шукала.