Глава 63

Ділан повів мене в один із найвишуканіших ресторанів міста. Я ледве стримувала здивування: мармурові підлоги, кришталеві люстри, білий лляний текстиль на столах, офіціанти в ідеально відгладжених костюмах. Я ніколи не була в такому місці.

— Тобі подобається? — запитав Ділан, посміхаючись, коли ми проходили між столами.

— Це неймовірно… я навіть не уявляла, що такі ресторани існують, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Ми сіли за стіл біля вікна з видом на місто. Світло ліхтарів грало на склі, і мені здалося, що весь вечір обіцяє бути магічним. Офіціант підніс меню, і ми розпочали замовлення.

Поки ми обирали страви, я помітила, що Ділан розслаблений і уважний до мене. Він питав про мої уподобання, сміявся з моїх жартів, і мені здавалося, що весь світ звівся лише до нас двох.

Але в якийсь момент сталося маленьке непорозуміння: офіціант переплутав моє замовлення і приніс зовсім іншу страву.

— Вибачте, я замовляла філе лосося, а це… — я показала на тарілку.

Ділан різко подивився на офіціанта.

— Ви серйозно? — промовив холодно. — Ми тут, в ресторані, не для того, щоб терпіти ваші помилки.

Офіціант трохи зблід.

— Вибачте, я… я зараз заміню страву.

— Ні, — сказав Ділан, піднімаючи голос, але не надто. — Ви просто зверніть увагу наступного разу. Це неприйнятно.

Я відчула, як серце стислося. Ділан раптом виглядав зовсім по-іншому — суворо, напружено, з легкою іскрою агресії в очах. Я ніколи раніше не бачила його таким.

— Все нормально? — обережно запитала я, намагаючись не видати свого здивування.

— Звичайно, — сказав він, повертаючись до мене з ледь помітною усмішкою, ніби намагаючись знову все згладити. — Просто іноді люди можуть бути… непрофесійними.

Я кивнула, але всередині відчула холодок. Ця його сторона була зовсім іншою від того, що я знала. Він знову взяв мене за руку, і я відчула його контрольну присутність, його силу і напруженість. І хоч він посміхався, я знала, що за цією усмішкою ховається те, що може раптово спалахнути.

— Добре, що ти поруч, — прошепотіла я, трохи стримуючи хвилювання.

— Завжди поруч, — сказав він, притискаючи мою руку трохи сильніше.

Ми знову відчули теплоту один одного, але тепер я знала, що за його чарівністю ховається щось гостре, непередбачуване. І ця нова сторона Ділана залишила у мені легке тривожне відчуття, хоча серце все ще шалено калатало від щастя.

Я вийшла з туалету, ще трохи приводячи себе до ладу, і ледве помітила, як Ділан стоїть трохи далі в коридорі. Він усміхався так, що ця усмішка була одночасно грайливою і… трішки викличною.

— Ти знаєш, — сказав він тихо, коли я підійшла ближче, — після такої вечері мені потрібна невелика подяка.

Він зробив крок ближче, і я відчула, як серце забило швидше. Його очі спостерігали за моїми губами, і я миттєво зрозуміла, чого він хоче.

— Д-Ділан… — ледве прошепотіла я, але він уже нахилився до мене.

Цього разу поцілунок був не просто ніжним. Він був трохи різкіший, трішки сміливіший, ніж я звикла від нього. Його руки обережно, але впевнено притягли мене ближче, а тиск його губ на моїх був… відчутно іншим. Не жорстким, але й не ніжним — таким, що одночасно розбурхував і трохи лякав.

Я застигла на мить, дивлячись на нього, намагаючись зрозуміти, що відчуваю. Серце калатало, але розум говорив щось насторожливе. І хоча поцілунок здавався мені хвилюючим, я відчула в ньому невидиму межу — якусь легку різкість, яку він раніше не дозволяв собі.

Він відступив, лишаючи між нами крихітну дистанцію, і посміхнувся так, що ця посмішка знову здавалась одночасно чарівною і трішки небезпечною.

— Дякую за вечерю, — прошепотіла я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Ммм… — відповів він тихо, — але, думаю, ти ще можеш додати щось… — і його погляд знову ковзнув на мої губи.

Я відчула, як у животі все звелося клубком, але одночасно мене захопила хвиля хвилювання. І я знала, що цей поцілунок був інакшим. І я ще не знала, що це тільки початок…