Глава 61

З кожним днем я проводила з Діланом все більше часу. Спочатку це були просто зустрічі після школи, короткі прогулянки, кав’ярні, смішні спроби приготувати щось разом. Потім він почав робити сюрпризи: маленькі подарунки, записки, несподівані прогулянки, навіть власноруч складав для мене якусь дрібничку, яку я цінувала понад усе. Кожного разу моє серце калатало швидше, і здавалося, що він розуміє мене краще, ніж будь-хто раніше.

Я думала, що це любов. Щось велике і справжнє. Мене захоплювало, що він завжди в центрі моїх думок. Я перестала помічати, що пропускаю уроки, що мої оцінки падають, що я відсуваю друзів на другий план. Мені більше нічого не потрібно було, крім нього.

Я думала, що це нормально — весь світ обертається навколо нього, що саме так виглядає справжня пристрасть. Він казав, що йому подобається, як я сміюся, як реагую, як переживаю — і я вірила йому беззастережно. Мені здавалося, що він — центр мого життя. Я навіть не помічала, що інші почуття і відносини в моєму житті поступово згасають.

Іноді я ловила себе на тому, що сумніваюся в собі, у своїх рішеннях, що майже забуваю, як виглядає звичайне, спокійне кохання. Я відчувала, що стаю залежною від його уваги, від його слів, від того, як він дивиться на мене. Навіть його дрібні дії, які раніше могли б здаватися незначними, зараз для мене були всім.

Я не помічала, що пропускаю можливості, що моє життя звужується до однієї людини. Мені здавалося, що це щастя, що це любов, але щось у моєму нутрі тихо підказувало, що я вже трохи втрачаю себе, що ця одержимість може стати небезпечною. Але я відштовхувала ці думки — не хотіла слухати нічого, що могло б зруйнувати ілюзію, яку я будувала навколо нього.

Кожного разу, коли він сміявся, обіймав, робив щось для мене — я відчувала прилив тепла і захоплення, і забувала про все інше. Я не помічала, що світ за межами Ділана все далі й далі віддаляється, що я все більше живу його очима, його настроями, його бажаннями.

Я трохи нервувала, але одночасно відчувала захоплення. Ділан стояв біля мотоцикла, з його поглядом, який одночасно кидав виклик і розважав, і я знала — сьогодні він забирає мене до школи. Ми обидва усміхалися, і я відчувала, як серце калатає так, ніби воно хоче вискочити.

Коли ми під’їхали до школи, на вулиці вже зібрався натовп. Хтось фотографував телефоном, хтось шепотів один одному, а я відчувала, як усі очі спрямовані на нас. Ділан взяв мене за руку — мою, маленьку, але сильну — і я відчула, як тепло його дотику пробиває мою тривогу.

«Готова?» — тихо запитав він.

Я кивнула, і ми пішли вперед. Кожен крок лунав ніби барабанний бій: сміх, шепіт, вигуки. «Ого!» «Ти бачила, хто з нею?» «Вони разом?» Мене охопило хвилювання, і водночас я відчула, що стаю центром всього цього хаосу. Ділан стискав мою руку ще сильніше, і я відчула певний спокій у його присутності, хоча навколо нас вирувала буря.

Коли ми увійшли в школу, шум ставав дедалі гучнішим. Хлопці шепотіли між собою, дівчата обговорювали, хто за ким слідкує, а я ледве могла стримати посмішку. Ділан не відводив погляду, а я впевнено підняла голову, показуючи всім, що ми разом.

Ми взялися за руки прямо перед головним входом. І тоді сталося… Весь коридор, всі сходи, кожен, хто дивився, затамував подих. Потім хтось вигукнув, і наче хвиля пронеслася коридором: шепіт, гул, захоплені погляди. Деякі хлопці відкрито роззявили рота, дівчата вигукували щось на кшталт «Вау!» чи «Ні, це не може бути!».

Я відчула, як щось дивне прокотилося по шкірі: тривога змішалася з хвилюванням і якимось майже нереальним захопленням. Ділан посміхався, ледве помітно, але достатньо, щоб я знала — це його маленький тріумф. Я відчула себе… королевою. Не просто Еллі, не просто тією, хто намагається вписатися у шкільний хаос, а справжньою королевою школи, поруч із королем з іншого паралельного класу.

І коли ми пройшли всередину, руки ще міцніше стискаючи одна одну, я почула, як всі почали гудіти, коментувати, переглядати телефони. Моя посмішка не зникала. Серце билося шалено, а я відчула, що цей день — точка, коли все змінюється. Все навколо перетворилося на сцену, де я і Ділан — головні герої, і ніхто більше не мав значення.