Глава 53

Чесно кажучи, сьогодні я була трохи здивована тим, що Пол не видзвонював, як навіжений за мною вчора. І навіть не випитував, як вчора пройшов мій вечір. Можливо він розуміє, що від цього наші відносини стають лише гіршими. В сьогодні  він підійшов до мене з ранку з тією своєю серйозною, трохи діловою міною.

– Еллі, – сказав Пол, – ввечері до мене мають прийти мої партнери по роботі. Буде і моя дівчина. Мені важливо показати, що в нас гарна сім’я. Може, це допоможе налагодити відносини з ними.

Я трохи підняла брову, відчуваючи, як мене трохи хвилює ця новина.

– І ти хочеш, щоб я залишилася? – поцікавилася я.

– Якщо захочеш, – відповів він спокійно. – Можеш залишитися і допомогти мені підготуватися. А можеш піти з дівчатами погуляти, – трохи посміхнувся. – Як тобі буде зручніше.

Я кивнула, відчуваючи, що мені цікаво взяти участь у всьому цьому. Вечір, приготування, атмосфера – це для мене теж можливість бути поруч, не просто спостерігати здалеку.

– Добре, – сказала я, – давай тоді допоможу. Що робимо спочатку?

Він провів мене до кухні та вітальні, і ми почали розкладати речі. Він наказав розставити склянки, тарілки, серветки. Я допомагала прибирати, полірувати, розставляти все так, щоб виглядало естетично і гармонійно.

– Можемо покликати Каролін допомогти, – запропонував Пол, підводячи погляд на мене.

Я здивовано підняла брову:

– А хіба ми не справимося самі? – трохи з посмішкою, бо відчувала, що ми завжди все робили удвох. – Ми з тобою все життя двоє справлялися. Думаю, все буде ок.

Пол кивнув, трохи посміхаючись, але в очах була впевненість:

– Ти права. Я просто хотів, щоб було легше і швидше. Але так, справді, ми впораємося.

Ми разом почали розставляти столові прибори, серветки акуратно складалися, келихи блищали під променями сонця, що пробивалися через вікна. Я підмітала підлогу, він розставляв свічки, і в цей момент я відчула, що навіть така проста, звичайна робота поруч із ним може бути приємною.

– Ти завжди так серйозно підходиш до всього, – сказала я, коли ми розставляли келихи.

– А ти завжди так чудово організована, – відповів він з посмішкою. – Дуже допомагаєш мені, Еллі.

Я трохи почервоніла, але продовжила працювати. Вітальня поступово набувала затишного, водночас елегантного вигляду, і я відчувала, що наша взаємодія під час підготовки – це ще одна маленька частина того, що робить наш зв’язок особливим.

– Готово, – сказав Пол через кілька хвилин, оглянувши кімнату. – Виглядає відмінно.

Я відступила трохи назад, подивилася на результат нашої спільної праці і посміхнулася.

– Дивись, – сказала я, – ми навіть не Каролін, а вже все виглядає краще, ніж я очікувала.

Він підвівся до мене, підсміюючись:

– Значить, ми – ідеальна команда.

Ми разом посміялися, і на мить я відчула, що весь цей вечір буде легшим і затишнішим, бо ми робимо його разом. 

Через деякий час у дверях з’явилася Керолін. Вона посміхалася, тримаючи невеликий подарунок, який явно приготувала для Полових гостей. Пол підвівся і зустрів її, відійшовши трохи вбік, щоб вона могла пройти.

– Привіт, – сказала Керолін, – дякую, що запросив мене.

– Привіт, – відповів Пол, – рада, що ти тут. 

Ми трохи обмінялися привітаннями, і через пару хвилин, буквально впродовж хвилини, за дверима пролунали дзвінки і потім з’явилися його партнери по роботі. Вони були діловими, але водночас дружніми, привіталися з Полом і з Керолін, а потім їхні погляди перейшли до мене.

– О, ти мабуть Еллі, – промовив один із них з посмішкою, простягаючи руку. – Пол вже багато розповідав про тебе.

Я трохи почервоніла, але потиснула руку:

– Так, я допомагаю йому сьогодні.

– Дуже приємно познайомитися, – додав інший. – Пол розповів, що ти добре справляєшся.

Пол лише трохи посміхнувся, а я відчула приємне тепло від тих слів.

Ми сіли за стіл. Пол подав гостям перше, а потім всі почали обговорювати роботу.

– Так, Пол, – запитав один із партнерів, – розкажи нам трохи, як просуваються справи з останнім проектом?

– Все йде добре, – відповів Пол. – Команда працює злагоджено, ми досягаємо результатів.

Потім один із них звернувся до мене:

– А ти чим займаєшся? Навчаєшся?

– Так, – відповіла я. – Я ходжу до школи, намагаюся тримати баланс між навчанням і всім іншим.

Ми продовжували розмову під час вечері. Страва, яку ми з Полом готували разом, всім дуже сподобалася.

– Це надзвичайно смачно, – сказав один із гостей. – Дійсно відчувається, що це зроблено з душею.

Мені стало дуже приємно. Я підвела очі на Пола, він тихо посміхнувся, і я відчула маленьке, але важливе відчуття гордості: ми справді впоралися разом.

– Еллі, – підкреслив Пол, – ти справжня молодець.

Ми всі ще трохи поговорили про роботу, про майбутні плани, сміялися над якимись кумедними історіями, а потім хтось згадав:

– Давайте зіграємо в Еліас!

Спочатку грали його партнери і Керолін. Вони намагалися пояснювати слова і показувати жести, але виходило не надто добре. Сміх лунав по всьому залу, декілька разів Керолін плуталася і сміялася від цього.

– Хай Еллі спробує з Полом, – запропонував хтось із гостей. – Ви двоє, мабуть, зможете буквально вгадати все з півслова.

Пол підвівся і простяг мені руку:

– Готова?

Я кивнула, посміхаючись. Ми сіли поруч один до одного, і почалася гра.

– Показуй, – сказав Пол тихо.

Я почала показувати перше слово, він відразу вгадував, сміючись, коли я намагалася заплутати його невеликими жестами. Потім він показував мені слова, і я теж вгадувала майже миттєво.

– Еллі, – прошепотів Пол, коли ми швидко пройшли кілька слів, – ти реально неймовірна.

– А ти не гірший, – відповіла я, трохи сміючись. – Нам треба було б навряд чи когось залучати, ми самі розуміємо одне одного з півслова.