Глава 51

Звісно я втекла. Подзвонила до своїх дівчат аби вони мене розпалили. Ми вирішили зустрітись у нашому улюбленому місці і обговорити все, що сталось на корті. Ми рушили вулицею, де ліхтарі падали жовтими плямами на асфальт, і повітря пахло недавнім дощем і трохи холодною землею. Музика з якоїсь вечірки вдалині доходила ледь чутно, і це створювало відчуття, ніби ми залишили всі проблеми позаду.

– Еллі, – почала Пейдж тихо, – а що саме сталося з Полом і Керолін? Ти не хочеш більше розповідати?

– Та… вони типу обіймалися, – відповіла я, відчуваючи, як у горлі стискається ком. – Але я не витримала, кинула в неї тенісний м’яч.

– Ти серйозно? – Кет підняла брови. – Ти ж не збиралася її по-справжньому вдарити, правда?

– Ні, – я знизала плечима. – Просто щоб вони трохи розійшлися. Мені стало так нестерпно дивитися на них разом.

– Еллі, – Пейдж сказала м’яко, – ми розуміємо, і ми реально пишаємося тобою. Ти показала, що можеш постояти за себе.

Ми рушили далі, вулиця ставала тихішою, і я почала розповідати їм усе детальніше: як мене бісила ця ситуація, як ревнувала і боялася, що Пол може загубити баланс, як це боліло мені всередині, навіть якщо я не могла це сказати йому.

– Добре, якщо тобі треба трохи заспокоїтись, – запропонувала Кет, – можемо пройтися ще трішки, а потім підемо танцювати на ту вечірку.

– Так, давайте, – погодилася я, відчуваючи, як страх і роздратування трохи відступають. – Просто хочу трохи втекти від усього цього.

Ми йшли вузькими вуличками, освітленими ліхтарями, сміхалися, жартували, обговорюючи дрібниці, і поступово напруження відпускало. В якийсь момент ми вийшли на площу, де вже грала легка музика з вікон навколишніх кафе, і тоді я відчула, що можу дихати спокійніше.

– Еллі, – Кет потиснула мене за плече, – ти готова  ?

– Думаю, так, – посміхнулася я, вдихаючи нічне повітря. – Давайте трохи потусуємося.

Ми сміялися, забігали по площі, грали в дрібні ігри, імпровізовані танці, і я відчувала, як страх і біль відступають крок за кроком. Навіть у такому простому вечірньому гулянні була якась свобода, і це допомагало мені хоча б трохи відпочити від внутрішньої бурі.