Глава 50

Пройшло декілька днів і Пол знову привів свою Керолін. Прийшлося ввічливо з нею спілкуватись, чого мені  дуже не хотілось робити. Але, я люблю Пола тому нехай вже буде так, я потерплю. 

Ми вирішили всі разом пройтись і Пол запитав, куди б ми хотіли піти розважитись.  І я запропонувала тенісний корт. І в принципі всі підтримали мою пропозицію. Тому, всі разом рушили у потрібне нам місце.

Ми прийшли на тенісний корт. Сонце лагідно освітлювало майданчик, але я ледве звертала увагу на світло – весь мій погляд був на Полі і його дівчині, Керолін. Вона виглядала такою впевненою, і навіть смішно, як вона намагалася ловити м’яч і одночасно фліртувати з Полом. Мене це дратувало, і я відчувала, як серце починає калатати швидше.

– Добре, спочатку трохи розім’ємося, – сказав Пол, витягнувши руки вперед. – Еллі, ти готова?

Я наділа свою найкоротшу тенісну спідницю, думаючи, що це мене трохи врятує від усіх цих очей.

– Готова, – відповіла я коротко.

Пол кивнув і посміхнувся, його очі блищали, але зараз я бачила лише Керолін, яка розглядала його, сміялася над його жартами і просила його допомоги з удари.

– Пол, можеш мені показати, як правильно тримати ракетку? – запитала вона, дивлячись прямо на нього.

Пол нахилився до неї, показуючи рух, і вона повторювала його, сміючись і заглядаючи на нього так, що мені здавалося, ніби все навколо зникло.

Я відчула, як щось у грудях стискається. Випробування терпіння. Я зробила глибокий вдих:

– Ну давайте вже грати, – сказала я, намагаючись тримати голос спокійним.

Ми почали гру. Кожен удар, кожне очко – я відчувала, як моя злость росте. Я перемогла Керолін кілька разів підряд, і Пол постійно хвалив мене:

– Молодчинка! Просто неймовірно!

Але з кожним разом я бачила, як він заспокоює Керолін після того, як вона програвала. Його рука на її плечі, його усмішка… Моє терпіння лопнуло.

Я підійшла до м’яча, взяла тенісну ракетку і замахнулася у сторону Керолін, щоб нарешті вони розійшлися і перестали стояти так близько один до одного.

Пол підскочив і крикнув:

– Еллі, що ти робиш?!

– Вам… не здається, що тут є, ще я !? – випалила я, серце калатало шалено. – Мені це вже набридло!

– Елізабет – кричав Пол, голос його зростав. – Ти що, серйозно зараз?

Ми стояли, дихаючи важко, а корт, сонце, звук м’яча – все здавалося ніби замерзло в цій напруженій паузі.

Я зрозуміла, що мої емоції рвуться назовні, і не можу більше тримати це всередині. Пол зупинився, а його погляд тепер був зовсім іншим – він бачив, що я злюсь, що мені боляче. І я знала, що це початок конфлікту, який змінить нас усіх на сьогодні.

– Еллі, я не розумію, що з тобою відбувається! – кричав Пол, його обличчя було напружене, голос рвав повітря. – Чому ти така агресивна? Ти що, справді хотіла налякати Керолін чи мене?!

– Це не має значення! – випалила я, намагаючись приглушити той внутрішній шквал емоцій, що рвався зсередини. – Мене дратують якісь чужі, невідомі жінки, які приходять з нізвідки і поводяться так, ніби це їхня територія!

Пол нахилився ближче, очі блищали від напруження:

– Ти хочеш сказати, що це через неї?

– Я… можливо, – зітхнула я, відчуваючи, як моє серце калатає так, ніби зараз вистрибне з грудей. – Я просто… не можу це терпіти зараз.

Він зробив крок вперед, але я відступила:

– Куди ти йдеш? – запитав Пол, голос став тихішим, але ще більш вимогливим.

– Не знаю, – сказала я, відчуваючи, як розум туманить злість і розчарування. – Що-небудь придумаю, але тут я залишатися не буду, це факт.

І я просто розвернулася і пішла. Серце стукотіло шалено, в голові був лише шум – від болю, від злості, від усвідомлення, що зараз немає місця, де мені можна було б відчути спокій.

Мої кроки віддаляли мене від Пола, але його присутність, його погляд, його голос залишалися в голові, як тінь, що не відпускає.

Я знала лише одне: мені потрібен час, мені потрібно відсторонитися, хоча б на кілька хвилин, бо всередині мене все кипіло, і я ще не могла цього контролювати.