Глава 40

Я зачинила двері своєї кімнати й повільно присіла на краєчок ліжка. Серце ще трішки калатало, а руки відчували легку тремтіння. День був емоційно насиченим — зустріч із Діланом, вечірка, потім це все… і Пол.

Я так і не змогла сказати йому, що насправді відчуваю. Скільки б я не намагалася бути спокійною, він завжди здається ближчим за всіх, кого я знаю. І зараз, коли він дивився на мене з вікна, я відчула, що мої емоції повністю заплутані. Я не могла зізнатися ні в любові, ні в страху втратити його, ні в тому, що мені боляче через його нові стосунки.

Але Ділан… він був зовсім інший. Так легко, невимушено підійшов до мене на вечірці. Він не знає всього, що відбувається між мною та Полом, і я навіть не впевнена, що хочу, щоб знав. Та все одно щось у його увазі, у легкому жарті, у тому, як він підводив мене до вибору коктейлю… це відволікло мене. Моя голова трохи прояснилася, а серце, хоч і боляче, відчуло невеличке полегшення.

Я поклала голову на подушку й подумала: «Може, життя без Пола буде не таким вже й страшним». Можливо, я зможу хоч трохи звикнути до думки, що він більше не тільки мій Пол, що його життя має ще когось, і що я можу знайти своє місце, навіть якщо поки не знаю, як.

Але все одно… навіть зараз, лежачи тут, я відчуваю, що Пол — як маяк у моєму житті. Він завжди знає, коли я падаю, завжди може заспокоїти, і ніхто інший не викликає в мені такого змішання страху і довіри. І це боляче, бо я не можу дозволити собі сказати йому все.

Я закрила очі, намагаючись відпочити, відкинути думки про вечірку, про Ділана і навіть про Пола. Але глибоко всередині я знала, що цей тиждень буде випробуванням для мене, і водночас маленькою надією — на нові відчуття, на новий погляд на світ і на себе.

Я зробила глибокий вдих, впускаючи в легені прохолодне нічне повітря. У темряві кімнати постать Пола здавалася майже магічною, але водночас небезпечно близькою. Кожен спогад про його голос відгукувався тремтінням.

Раптом екран телефона спалахнув, розрізавши напівтемряву яскравим світлом. Нове повідомлення від Ділана. Серце забилося швидше, а в голові знову закрутилися сумніви. Цей тиждень точно змінить усе. Я підтягнула ковдру вище, розуміючи, що правила гри змінилися, і назад дороги вже немає. Надія змішувалася з передчуттям неминучого вибуху.