Глава 48

Я зачинила двері своєї кімнати й повільно присіла на краєчок ліжка. Серце ще трішки калатало, а руки відчували легку тремтіння. День був емоційно насиченим — зустріч із Діланом, вечірка, потім це все… і Пол.

Я так і не змогла сказати йому, що насправді відчуваю. Скільки б я не намагалася бути спокійною, він завжди здається ближчим за всіх, кого я знаю. І зараз, коли він дивився на мене з вікна, я відчула, що мої емоції повністю заплутані. Я не могла зізнатися ні в любові, ні в страху втратити його, ні в тому, що мені боляче через його нові стосунки.

Але Ділан… він був зовсім інший. Так легко, невимушено підійшов до мене на вечірці. Він не знає всього, що відбувається між мною та Полом, і я навіть не впевнена, що хочу, щоб знав. Та все одно щось у його увазі, у легкому жарті, у тому, як він підводив мене до вибору коктейлю… це відволікло мене. Моя голова трохи прояснилася, а серце, хоч і боляче, відчуло невеличке полегшення.

Я поклала голову на подушку й подумала: «Може, життя без Пола буде не таким вже й страшним». Можливо, я зможу хоч трохи звикнути до думки, що він більше не тільки мій Пол, що його життя має ще когось, і що я можу знайти своє місце, навіть якщо поки не знаю, як.

Але все одно… навіть зараз, лежачи тут, я відчуваю, що Пол — як маяк у моєму житті. Він завжди знає, коли я падаю, завжди може заспокоїти, і ніхто інший не викликає в мені такого змішання страху і довіри. І це боляче, бо я не можу дозволити собі сказати йому все.

Я закрила очі, намагаючись відпочити, відкинути думки про вечірку, про Ділана і навіть про Пола. Але глибоко всередині я знала, що цей тиждень буде випробуванням для мене, і водночас маленькою надією — на нові відчуття, на новий погляд на світ і на себе.