Глава 28

Сонце вже стояло високо, а повітря було тепле і солоне. Людей було доволі багато, але це навіть додавало настрою.

Ми розстелили рушники на піску, поставили сумки поруч і майже одразу побігли до води.

— О боже, яка вона тепла! — вигукнула Кетрін.

— Це просто ідеально, — засміялась Пейдж.

Я пірнула у воду і на секунду забула про все: про повідомлення, про ніч, про той контакт із сердечком.

Просто море, сонце і сміх подруг. Коли ми повернулися на рушники, я взяла телефон.

На екрані висвітилось три пропущені дзвінки. Я нахмурилась.

— Хто там? — одразу запитала Пейдж, помітивши мій вираз обличчя.

— Пол.

— Пол? — перепитала Кетрін.

— Так.

Я відкрила журнал дзвінків.

— Він дзвонив три рази.

Пейдж підняла брови.

— Це… трохи дивно.

— Саме це я і подумала.

Телефон знову завібрував у моїй руці.

На екрані знову висвітилось: Пол

— Ого, — сказала Кетрін. — Він що, серйозно?

— Ел, — тихо сказала Пейдж, — він тобі вже четвертий раз дзвонить.

Я кілька секунд дивилась на екран.

— Він ніколи так не робить, — пробурмотіла я.

— Ну тоді відповідай, — сказала Кетрін.

Я натиснула кнопку прийняти виклик.

— Алло?

Голос Пола прозвучав майже одразу.

— Ел, ти де?

Я трохи здивувалась.

— На пляжі.

— На пляжі?

— Так. З Пейдж і Кетрін.

На кілька секунд запала тиша.

— Чому ти не відповідаєш на дзвінки? — спитав він.

— Я купалась.

Пейдж поруч тихо прошепотіла:

— Він реально хвилюється.

Я кинула на неї погляд.

— Все нормально? — запитала я в трубку.

— Так… — відповів Пол, але його голос звучав трохи напружено. — Я хотів переконатися, що з тобою все добре. Просто я прокинувся,а тебе з самого ранку вже вдома не застав.

Я відчула, як щось дивно кольнуло всередині.

— Зі мною все добре.

— Добре...

Він ніби хотів щось ще сказати, але передумав.

— Подзвони мені, коли будеш їхати додому.

— Гаразд.

— І будь обережна.

— Добре. Зі мною дівчата. Так, що все гаразд.

Я скинула дзвінок.

Кілька секунд ми мовчали.

Потім Кетрін повільно сказала:

— Окей.

— Що? — запитала я.

— Це було дивно.

Пейдж кивнула.

— Дуже дивно.

— Чому?

Вона уважно подивилась на мене.

— Ел… ти сама сказала, що він майже ніколи не дзвонить тобі так багато разів.

Я подивилась на телефон у своїй руці.

— Так.

— А сьогодні він дзвонив… як ненормальний.

Я мовчала. Бо раптом зрозуміла одну річ. Якщо в Пола справді є хтось… то чому він зараз так хвилюється через мене? І чомусь ця думка заплутала мене ще більше...