Глава 26

Годинник на стіні показував уже другу ночі. Потім третю. Потім майже четверту.

Я лежала на ліжку і дивилась у стелю. Кожен звук за вікном змушував мене прислухатись.

Машина проїхала. Двері раптом грюкнули. Хтось сміявся на вулиці. Але це був не він.

— Та заспокойся ти, Ел… — тихо прошепотіла я сама собі.

Але серце все одно билося швидко.

Нарешті я почула звук ключа у дверях. Я різко сіла.

Двері тихо відчинились, і в коридорі загорілося світло.Пол.Я швидко вийшла з кімнати.

Він саме знімав взуття і виглядав трохи здивовано, побачивши мене.

— Ел? — тихо сказав він. — Ти ще не спиш?

— Ні.

Він подивився на годинник.

— Уже майже четверта. Чому ти не спиш?

Я схрестила руки.

— А де ти був?

Пол на секунду завмер. Але я це помітила.

— На роботі, — відповів він спокійно. — Багато справ останнім часом.

— До четвертої ранку?

— Іноді так буває.

Я дивилась на нього, намагаючись прочитати його обличчя.

— Ти міг хоча б написати.

— Я писав, що буду пізно.

— Це не те саме!

Мій голос прозвучав різкіше, ніж я хотіла.

Пол зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Ел, що з тобою?

— Нічого.

— Тоді чому ти виглядаєш так, ніби я щось жахливе зробив?

Я нервово засміялась.

— Може тому, що ти приходиш додому серед ночі і поводишся так, ніби це нормально?

— Це нормально, коли багато роботи.

— Так? — я підняла брови. — А може справа не в роботі?

Пол насупився.

— Що ти маєш на увазі?

Я одразу пошкодувала про свої слова.

— Нічого.

— Ел.

— Я сказала — нічого!

Кілька секунд ми просто дивились один на одного. Напруга між нами була майже відчутною.

Нарешті Пол тихо сказав:

— Тобі потрібно спати.

— Не вказуй мені, що робити.

— Я не вказую.

— Саме це ти і робиш.

Він знову зітхнув.

— Добре. Давай закінчимо цю розмову. Я ще трохи попрацюю.

— Звісно, — холодно сказала я. — Робота.

Пол нічого не відповів. Він пройшов у свій кабінет і увімкнув комп’ютер.

Я ще кілька хвилин стояла в коридорі, а потім повільно пішла на кухню.

Через деякий час він вийшов по воду. Його телефон лежав на столі. Пол його забув на нервах.

Я навіть не планувала дивитись на нього. Чесно. Але раптом екран засвітився.Повідомлення.

Я машинально глянула. І завмерла. На екрані висвітилось ім’я контакту.

Без імені.  Просто сердечко. Повідомлення було коротким:

«Ти вже вдома?»

У грудях щось різко стиснулося. Я стояла, дивлячись на цей екран, ніби він міг раптом пояснити все.

І в цей момент я почула кроки Пола, що повертались до кухні. Я швидко відвернулась. Але серце билося так голосно, що мені здавалося — він точно це почує.