Вбий мою любов

Глава 17

Коли я нарешті розплющила очі, в кімнаті стояла напівтемрява. Повітря було тихе, тільки чути, як за вікном шелестить дощ. Серце ще билося швидко, ніби я бігла. Поруч стояв Пол. Він тримав у руках склянку води й таблетки.

— Елі, — його голос був м’яким, але рішучим. — Прийми це, будь ласка.

Я мовчки кивнула. Губи тремтіли, руки теж. Він допоміг мені сісти й простягнув воду.

— Ти знову злякалась? — тихо спитав він, сідаючи навпроти.

Я ледве помітно всміхнулась:
— Та ні, просто мої панічні атаки люблять несподіванки.

— Це вже ж не вперше, — він нахилив голову, уважно вдивляючись у мене.

Я ковтнула, потім зітхнула:
— Не вперше. Іноді просто стає… надто шумно в голові.

Він підвів очі:
— Просто запам'ятай. Коли тобі погано — це вже не тільки твої проблеми, якщо поруч є хтось, кому не байдуже.

Я не знала, що відповісти. Його слова були простими, але чомусь так сильно торкнулись.

— Дякую, що не злякався, — прошепотіла я.

Він легенько торкнувся мого плеча.
— Я злякався, — зізнався він тихо. — Але більше — за тебе.

Ми сиділи в тиші, і я вперше за довгий час відчула, що можу просто дихати. Без тягаря, без страху. Лише цей вечір, його присутність і спокій, який він приніс.

Юрія Тополівська

Подобається

#6611 в Любовні романи
#2770 в Сучасний любовний роман

У тексті є: кохання, кохання і біль, різниця у віці

Відредаговано: 19.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись