Глава 3

Після всього, що ми тоді переживали з Полом, нам все ж довелось з часом прийняти все як є- нічого не змінити. Потрібно жити далі...
З часом, Пол і на папері став моїм опікуном. Але, він був більше ніж опікун. Він був моїи домом, моєю опорою, моєю душею. Якби не він, то всі мої рани заліковувались набагато повільніше, ніж було насправді. Він витяг мене із прірви і за це, я йому буду вдячна все своє життя. Справжній чоловік та велика особистість. 
Через деякий час, Пол все ж таки навчив мене грати трохи в теніс. Мені дуже подобалось, що в мене виходить. Навіть попри свій вік, виходило в мене дійсно непогано. Пол казав, що я молодчина. І те саме я думала зворотньо про нього. 
З часом, мого опікуна підвищили на роботі і я отримувала, ще більше подарунків.  З кожним роком вони ставали більш масштабними. До прикладу, мені хотілось змінити свою кімнату і Пол сказав, що потрібно тоді повнустю зробити ремонт вдома. Так і сталось . Все було зроблено саме так як я цього побажала. Всі меблі були поміняні на більш сучасні варіанти. Моє слово було законом в будинку Пола. Я стала неначе центром всесвіту в його житті і мені це так подобалось... Та й що казати, мені це подобається навіть зараз коли мені 17... Але є одне "але"...в якийсь момент я зрозуміла, що моя любов до Пола не така як мала б бути. Вона проти правил. І якщо хтось дізнається про це. то що в мене. що в Пола будуть ой які проблеми. Ні-ні. Він до мене не відчуває нічого з того забороненого, що відчуваю до нього я сама. Це прірва, я знаю. Таке не мало б статись, але коли я бачу його біля моїх хлопців з класу, я помічаю наскільки разюча між ними відмінність. Справжній вожак і купка дрібноти поруч. 
Про свої почуття звісно, що я не скажу: Пол ніколи в житті не зможе мені дивитись в очі після такого "гарячого" признання. В той час, як я готова дивитись в його очі аби бачити той світ, який бачить він.
Я падаю... і так - це прірва....