13.

Звісно, першим питанням, відповідь на яке мені б хотілося почути, було: “То хто ж ті спадкоємці і чи є в них алібі?”. Але в цьому “танці” дуже хотів вести Макс, і тому потрібно було дати йому шанс так думати. 

– Я – психолог, Адам звернувся до мене, тому що в радіусі обмеження його браслета більше спецалістів не було. – вирішила я викласти на стіл одну-дві карти. Все ж, після всього, що сказав мені Макс, це було б принаймні ввічливо. 

– Адам вважав, що психолог може йому допомогти. – мій опонент зітхнув,  – Я знайшов йому одного і той виписав антидепресанти. Хоча, настільки я знаю, легше Адаму не стало.

– Ви пам'ятаєте їх назву? 

– В мене з медичними назвами біда. Але це є у справі, якщо залишиш мені номер телефону, скину ввечері. 

– Залишу. Не відчуваєте провину? Це ж ці ліки випив Адам, щоб…

– Знаєш, чому греки, чи римляни придумали понятті презумпції невинності? 

– Ее… ні. – здивувалась я такому перескакуванню з теми на тему. 

– Тому, що якщо ти не вирішиш у невинність людини – ти її довести не зможеш. Знаєш, що нас з тобою відрізняє? Я –  Адаму вірю, а ти ні. 

– Я не звикла довіряти людям, яких надто мало знаю. 

– Оо, повір, якраз найбільше підставити та зробити боляче може саме той, кого ти знаєш все життя!

– Можливо й так… То розповісте про спадкоємців? 

– Не маю права. Але розповім, бо отримати від тебе інфу, бачу, можна лише поділившись в рази ціннішою і секретнішою інфою. 

– Я просто надто мало вас знаю. – усміхнулась я.
– На все свій час. А спадкоємці… Зараз минуло саме півроку від загибелі Юрія і Марти Білецьких. І коли справа дійшла до заповіту, виявилось, що Білецькі поділили свої статки між шістьма спадкоємцями. Перші троє, це Марія, Адам і Сева. Ще частку з немаленького рахунку та дачу за містом Марта і Юрій заповіли своїй домробітниці Нелі. Але найцікавіше не це. Бо ще двома спадкоємцями акцій та грошей на рахунку стали двоє позашлюбних дітей. 

– У успішного бізнесмена було так багато часу, що він ще й коханку завів? 

– Все значно драматичніше. Діти були Марти.

–  Оо, нічого собі. Тобто коханка була в неї?

– Ні, був невдалий шлюб, в якому народились двоє дітей. Наскільки мені відомо, Марті тоді ледь 18 стукнуло, а перше маля вже було на руках. Її батьки – досить відомі люді на півдні країни, волосся на собі рвали, як витягнути дочку з пекла невдалого шлюбу. Врешті-решт, коли вона народила другу дитину, вони заплатили її чоловікові, щоб він забрав дітей і зник з її життя. Саму Марту відправили на навчання до Києва, де вона й зустрілась з Юрієм Білецьким. Довгий час Юрій не знав про дітей дружини. Коли дізнався – їх стосунки дали добрячу тріщину.Та й стосунки дітей між собою – теж. В мирній до цього родині почалось справжнє пекло. Тому для мене стало відкриттям те, що дітей Марти Білецькі теж внесли в заповіт. 

– І цим дали їм карт-бланш на очищення шляху не до частки, а до всього? 

– Можливо. Принаймні, копати в цьому напрямку, лялько, варто.

***

Ми вже стояли біля мого будинку, коли я наважилась задати цьому самовпевненому копу два останніх питання, які просто розривали мізки. 

– Після загибелі брата, найближче до Адама була його сестра – Марія. Ви не думали, що… – обережно почала я.

– Що вона – жорстока вбивця власних братів? – перебив мене Макс. 

– Не зовсім так, але… 

– Тут справа в тому, що теоретично могла б. А от практично… нереально. 

– Чому? 

– Ти ж психолог, так? Словом “психотип” я тебе не злякаю? 

– Хіба що трішки, – я усміхнулась. 

– Вбивця Сєви, якщо це дійсно вбивство, а не фатальний випадок – дуже холоднокровний, виважений, педантичний і акуратний. Марія під цей опис точно не підпадає. Вона – ходяча катастрофа, якій не знаєш, що в голову стукне. Вона не здатна бути настільки точною і акуратною в деталях. 

– А хто складав її психологічний портрет? 

– Наш психолог. Штатний. 

– І що він сказав про Адама? 

– На жаль, нічого не встиг. 

– Тобто? 

– Він потрапив під машину за день до оприлюднення його висновків. 

– А як сталося, що по Марії висновки він дати встиг, а по основному підозрюваному, що сидів за гратами – ні? 

– Він і по Марії не встиг. Але файл з її характеристикою на його ноутбукові був, а по Адаму – ні. 

– Тоді на базі чого ви вирішили, що Адам не психічно хворий і не вбивця? – дійшли ми до мого другого питання. 

– Гарне питання, лялько. Я його знаю майже все життя. Звісно, це не аргумент для суду чи навіть для тебе. Однак ти сама йому віриш. Підсвідомо. 

– Ми зараз не про мене. 

– Ми зараз про всіх. Подивись на мене! – несподівано підвищив голос, ще не знаючи, що зі мною це не працює. Впився поглядом, наче намагаючись прочитати більше, ніж я говорю.